Щасливого перегляду!

Як дивно, часом наївно, часом безглуздо, а іноді навіть корисно усвідомлювати, шо твоє життя - то кіно.. Кольорове, чорно-біле, мультиплікаційне, фантастичне, реалістичне, романтичне, драматичне, пригодницьке.. Різне! Купа серій, сотні персонажів, закручені сюжети, переплетені лінії.. І як часом цікаво подивитися на то всьо збоку - посміятися, поплакати та й просто поспостерігати...

Люблю хороше якісне кіно.. От буквально щойно закінчився один невеличкий фільм.. Гарний сюжет, чудові актори.. Закінчився зовсім несподівано, з несподіваним happy end'ом.. Хоча main hero і залишився самотнім в кінці.. :)

Кінець - це завжди початок.. Ця короткометражка стала початком нового (чи то пак старого-нового) серіалу.. Але в ньому головну роль гратиме зовсім інший актор...

Мотор!

В театрі наша режисер часто повторює, що кожну виставу треба грати так, ніби в останній раз.. Що це означає? Активно, з повною віддачею! Включити думку, включити емоції, чути, бачити, відчувати один одного, відчувати ситуацію.... Бути цілим з головою в виставі!

А як би ми прожили день, ніби востаннє?.. Куди пішли? Шо зробили? Шо б сталося зі згаяним часом, відкладеними справами, перенесеними зустрічами, несказаними словами і неступленими півкроками..

Хм.. Але ж кожен день, годину, хвилину ми таки живемо востаннє.. Жодна мить не повториться знову і не буде можливості прожити її якось по-іншому..

Востаннє.. Але чи "ніби востаннє"?..

Теорія недуальності

Те, що один називає любов'ю, - завдяки чому відчуває, що його люблять і поважають, - іншому може здатися лише доказом відсутності почуттів. Тому, якщо в дружбі з'являються образи (що часто нерозумно приховують), то, очевидно, є психічна невідповідність, про яку треба думати заздалегідь. Коли партнери повністю підходять один одному, вони не можуть образити необережним словом чи жестом, тому що бачать мотиви кожного вчинку, слова і настрою. Це і є той червоний колір, яким природа наділила людину, щоб та змогла вибрати собі партнера, який їй підходить. Людина ж часто цих сигналів не хоче бачити, ховає свої справжні реакції, думає, що в майбутньому щось зміниться. Але не може змінитися те, що випливає з психічної структури, сформованої в дитинстві. (Аушра Аугустинавічюте "Про дуальну природу людини")

А если мне лень?..

Чому так важко досягти цілей, яких сам собі ставиш? Тому шо лінь, роздрібленість, довше-б-поспати, хочу-погуляти, ше-є-час і тут-таке-цікаве стоять на заваді. Як з тим боротися? Забезпечити два пункти:

1. Мотивація. Нас постійно мотивують - батьки, викладачі, керівники... Без мотивації нема жодного діла. Джерелом мотивації є результат. Коли нас мотивують, нам вимальовують цей результат і ставлять його за ціль. Бачення результату дає енергію діяти (ентузіазм і бажання). Для самомотивації треба самому "малювати" і "бачити" поставлені цілі..

2. Відповідальність. Підтримує діяльність, коли просідає мотивація. Мотивацію послаблюють проблеми, які постають перед людиною в процесі роботи і затьмарюють "намальовану" ціль. Відповідальність допомагає продовжувати роботу і відновити мотивацію. Відповідальність перед самим собою - чи не найвища вольова якість людини. Треба розвивати.

Де ти?

Серед сотень облич я шукаю єдине
І у зірок питаю ім'я тої людини,
Яка розділить зі мною і радість і біду,
За якою, якщо треба - на край світу піду!
Яка стане мені коханою і другом,
І ми будем єдиним тілом і духом!..

Ти з'явилась як грім серед ясного неба,
Я повірив, що це - ти, я повірив у тебе -
Твоя посмішка засяла, мов квіти навесні,
Проломила кригу, розтопила сніг..
І я відчув - ми з тобою - на одній хвилі,
Але зараз між нами - люди і милі...

Ти живеш в своєму світі, тримаєш дистанцію,
Копаєшся в роботі, захоплюєшся танцями.
Телефон поламаний, зникаєш в мережі -
Тебе ж так хочу бачити! Розірвати б межі -
Торкнутись твоїх рук, обійняти стан...
Але де ти? - немає, і знову я - сам.

Just a Dream

Останнім часом не перестаю дивуватися впливу повного місяця (ото він зараз такий є) на свій організм. Минулої ночі довго не міг заснути, хоч і вставати мав зрання.. А вчора, після фізично натрудженого дня, короткого вечора в інтернеті, і ше того, шо не міг до декого додзвонитися (чим був бардзо засмучений) пішов я спати.. Та не встиг задрімати, як почав мені снитися приспів одної попсовенької пісеньки. Сон був ще настільки непевним, а факт звучання пісні так розвеселив, шо мені вистачило сили простягнути руку до телефона і записати той фрагментик:

Ти так далеко.. А я чекаю, чекаю тебе..
Ти так далеко.. Надію маю, шо ти прийдеш..
Ти так далеко.. О-о-о-о, тебе нема..
Ти так далеко.. Усе дарма!

Релакс

Музика листопаду.. Її важко почути вухами цивілізації, забитими гулом денного міста.. І тільки вночі, коли все затихає..... Так... тік.. тук.... Під диригування вітру клени і ясени скидають своє вбрання.. Листочки вимальовують хаотичні спіральки і плавно опускаються на землю, встеляючи стежку м'яким осіннім ковром, який зранку без зайвої думки підмете заклопотаний двірник...

Тук.. тік.. так... Музика спокою і релаксу....

Карантин і нічний Львів

І знову нічний Львів. Ніч - ідеальний час для прогулянки, враховуючи пораду "уникати великі скупчення людей".. Вночі їх неможливо не уникнути, бо взагалі нікого нема.. Хоча то було тільки перше враження, чи-то-пак самонавіяна ілюзія: одинокий місяць звисає над безлюдними вулицями кам'яного міста.... Потім та ілюзія плавно розвіялася - почали з'явилися закохані парочки, невеликі тусовки, п'яні гуляки і просто поодинокі перехожі.. На кінець їх стало так багато, шо я аж здивувався, чо їм не спиться в такий пізній час..

Площа Ринок видалася як-ніколи чисто прибраною.. Вуличні бари кудись зникли і площа стала в кілька разів більшою!.. Риштування з центральних будинків теж позабирали.. Таке враження, ніби все підготовлено чи-то до важливого візиту, чи до яких історичних відеозйомок..

Мимо пролітали ліхтарі, будівлі, дерева, скульптури і пам'ятники.. Осінній холод не давав зупинятися і прогулянка перетворилася на пробіжку.. А потім стало бардзо зимно в пальці - додомцю!...

Дехто

Отак-от іноді буває: ніби і все нормально, і день-як-день.. Але всьо - не так, і всьо - не то... Голова не варить, руки не слухаються, настрій - в'ялий, на душі - нєпонятно... А чого - не знаєш.. Тиняєшся в такому стані, намагаючись шось робити, чимось толковим зайнятися.....

І ось, приходить меска, або дзвонить телефон чи дехто з'являється в он-лайні.. Всього пару слів.... І всьо змінюється кардинально - навколо розвиднюється, робота починає горіти, голова - думати, ноги - бігати, очі - горіти...

І тут ти розумієш, чого (кого!) тобі так бракувало.....

Результат зими серед осені

Якраз тиждень, поки ми були в Бухаресті, у Львові була зима.. Три рази випадав сніг, було зимно і сиро.. Коли ми повернулися, у Львові знову панувала осінь, але той холодний-злий циклон встиг-таки начудити....

Приїхав я, накінець, пізно ввечері додому в село.. А наранок пішов в сад.. В мене щелепа відвисла від того, шо я побачив.. Як на полі бою!.. Сірий туман висів низько над землею.. Похмурі дерева чорніли безжиттєво, обламані, ніби після урагану.. Найбільше потерпіли яблуні, яких ше не встигли обірвати.. Цілі конари лежали зламані, кроною вниз.. Це - величезні плодовиті дерева, старі-престарі - старші за моїх батьків.. В урожайні роки кожне дерево давало кілька сот кілограм яблук!.. Ці велети, і так обтяжені плодами, не витримали несподіваної навали снігу і намерзлого льоду.. В кінці саду лежала розколена на двоє яблуня Принц.. Дивлюсь на нутро розщепленого стовбура - дупло, порохнава серцевина, прогрижена термітами деревина - таке враження, що тільки кора була єдиною живою частиною цього дерева.. Дивно, як взагалі воно досі стояло (і ше й родило добре!)....

Шо цікаво, коли був в Бухаресті, мені снилося одної ночі (приблизно тоді, коли то всьо ламалося), шо я - вдома, чищу сад, і якраз в місці, де зараз лежить отой повалений Принц..

Нушош, подумав я, - сокиру в руки і вйьо....