Кар'єра і сім'я

Мабуть, проживши половину віку, кожна людина ловить себе на думці: "Що я встиг зробити у житті, для чого працював?" Хочеться бачити добрий результат, щасливих дітей, щоб спокійно було на серці, бо ж недалеко і вона - непрошена старість.

Тисячі "Чому?" зринає в голові, і не дає спокою, змушує шукати прогаяне в молодих роках, зраджену ідею, що так і не стала тим світлом, до якого поза всяку ціну треба було дістатися. Заспокоює серце, що все ж багато працював, трудився щиро і чесно, старанно виконував те, за що брався. Не всім же всміхається щастя (а може і тернова дорога) генія. Хто зна, може книжка, ілюстрована художником, виховає чесну, правдиву людину. Хіба це не подяка за працю?

Та звідки береться це честолюбство? Чи можна оцінити його міру і влив на митця. Може, краще лаврове листя у борщі, ніж нездійсненні вимарені лаври слави.

Щоб вгамувати свої переживання, треба знайти причини (не було належного типажу, мало честолюбства). І цього було б досить для заспокоєння. Але, власні діти! Чому вони таку далекі? Все ж певно не тому, що батько не зумів стати геніальним... Ох роки, роки, чому ви не підказуєте вчасно нам наших помилок?! Де ті хвилини, години, дні, повністю віддані сім’ї, дітям? Де б ти був справжнім, сильним, авторитетним! Для цього не треба генія. Для цього треба чисте любляче віддане рідним серце.

І ніколи б не наважився тоді рідний син проміняти на якесь там "раціо", велике, сповнене любов’ю батьківське серце, що дарує ніжне хвилююче "емоціо".

2003

(З старої чернетки, écrit par ma mère)