середа, 6 жовтня 2010 р.

Театр Біля Мосту

В вас бувало таке, шо після перегляду якогось дуже хорошого перфоменсу ви ще деякий час після його закінчення були поза реальністю, залишаючись там, в залі; і лише через годинку-другу ви починали виходити з цього трансу, а щойно пережиті відчуття, яких назбиралося протягом дійсва, починали бити назовні бурхливим потоком піднесення і одухотворення; і відчуття внутрішнього очищення наповнювало вас?

Саме таке в мене після сентиментальної комедії "Каліка з Інішману" сучасного ірланського драматурга Мартіна Макдонаха, режисера Сергія Федотова, у виконанні Пермського театру "У моста" (Росія) на театральному фестивалі "Золотий Лев-2010" у Львові.

Вистава, в якій було все: якісний матеріал, якісна режисура, виразні характери, продумана сценографія, жодної зайвої біганини і спецефектів, мінімум музичних акцентів - нічого того, шо могло б відволікти глядача від сюжетної лінії. Строго витриманий класичний стиль. Весь акцент на акторській грі.

Це хороший приклад класичної форми з якісним наповненням - таке зараз рідкість серед театральних постановок. Найкраща вистава в цьому стилі, яку я коли-небуть бачив.

Коли дивишся не на те, як актори грають на сцені, а живеш, переживаєш, думаєш разом із ними - мабуть, це є показником найвищого рівня театру!

2 коментарі:

  1. Після перегляду перфоменсу, особливо "хорошого", завжди на годинку-другу попадаєш в транс =)). Але потім вертаєшся до реальності і ще пару годин, а то і днів, думаєш, що могло статись...

    ВідповістиВидалити
  2. Працювати треба менше! Оптимізатор :)

    ВідповістиВидалити