Передчуття весни

Піші прогулянки по парку Франка - одна з небагатьох речей, які залишилися відтоді, коли ще дні не були такими насиченими всілякими справами. Та й то ці прогулянки зараз - зазвичай, не більше, ніж швидкі перебіжки з Політехніки додому чи навпаки. А то ж бо: хочеш все встигнути - цінуй кожну хвилину.. От і вдягаєш окуляри раціональності, а вони багато чого відфільтровують. Можливо, просто треба звикнути до швидкого темпу. І тоді знову буде час на все - і для тіла, і для душі, і для розуму. Але вже трохи інше "все" - більш організоване і насичене. Хоча... Якщо хочеш поспілкуватися з дамою, треба спочатку дотанцювати з нею польку, а тоді сходити на чай чи запросити на вальс - не важливо що, просто збавити темп...

Мабуть, гарна погода і настрій змусили мене сьогодні таки зупинитися на мить, відкинути всі фільтри і відчути світ сповна...

Парк Франка - за крок до весни. В повітрі стоїть таке передчуття, яке буває перед приємним сюрпризом. Природа ніби ще вагається, подарувати людям весну, чи ще трохи потішити зимою. Лави під ліхтарями, обабіч закручених паркових доріг, поки що порожні. Адже саме вони - головні вісники весни в парку: з приходом цієї пори їх окуповують пари закоханих. А ось і перша пара, наче перші підсніжники, сидять на одній із лав... Чого бракує - це весняного запаху в повітрі. Здається, саме він заражає пристрастю і натхненням на всілякі приємні дурниці, дарує хороший настрій і енергію...

Повз проплив вайлуватою ритмічною ходою кремезний похмурий перехожий. Зсутулившись та напівопустивши голову, він був схожий на каламутний весняний потічок, який беззворотно вимиває залишки зими, а разом із талим снігом - всілякий бруд, усе погане.

На виході з парку дали себе чути і перші весняні пташки - двоє молодиків, очевидно не без чарки, затягнули добру повстанську пісню: "і напевно ти тоді згадаєш, хто любов і мужність поєднав"..

Весняного всім запаху ;)