четвер, 9 грудня 2010 р.

Олександр Смик у Львові

Україна - це кров моя
Вона в мені - всередині тече
Вона - як вирва із порізаної вени
А як порозумітись з нею ще
Тепер я знаю достеменно -
Відчути генно!
(Олександр Смик)

Накінець, познайомився із Олександром Смиком - одним із перших українських бардів, засновником жанру. Саме Олександр Смик разом із Олегом Покальчуком і Едуардом Драчем були єдиними, хто співав українською (з 600 виконавців!) на першому всеукраїнському фестивалі авторської пісні у 1987 році у Чугуєві Харківської області. І саме тоді в цих людей виникла ідея згуртувати всіх україноспівних бардів і це стало зародженням жанру української бардівської пісні.

Звичайно, я чув про Олександра Смика не раз, але якось так вийшло, шо ані разу не зустрічав на фестивалях авторської пісні - ні на Срібній Підкові, ні на Бескидах, ні на Дикому меді, ані в Києві на 20 років УСП. Одна справа знати про людину зі сторінок інтернету, і зовсім інше - побачити і почути її вживу, особливо, якщо ця людина - бард. Тому що бард - це найперше особистість, яка має тобі шо сказати; це - "кобзар, розвідник і характерник" (саме тому мене колись обурювало, коли бардом називали всіх підряд, хто тільки взяв в руки гітару).

Стиль Олександра Смика видався мені класичним бардівським. В багатьох сучасних виконавців-бардів пісні дуже зблюзовані, зроковані або зестраджені (не в поганому сенсі, звісно, це просто перехід в інший стиль). А тут було щось таке характерне для бардівської пісні, а ще більше - для співаної поезії - так цей жанр назвали в Україні і як на мене дуже вдало. Протягом вечора, Смик мені нагадував то Висоцького, з якого я колись починав, то мого тата, від якого я почув першу пісню під гітару.

В піснях Олександр підняв багато проблем і важливих питань - від буденних і до вседержавних. І зробив це дуже вміло. Як на мене - це одна з найваждивіших функцій барда - збудити слухача, а не приспати, обурити, а не заспокоїти, відкрити очі, нагадати, показати, змусити думати. Це так само, як колись кобзарі ходили по селах і містах - піднімали народ до боротьби.

Вечір проходив в камерній, майже квартирній, обстановці. Зал був зовсім маленький, але тісно не було, зате затишно. Та все ж хотілося б, щоб це чули більше людей.

П.С. Олександр сказав, шо Срібна підкова, фінал якої так і не відбувся у Львові, мабуть, переїде до Тернополя і, десь незабаром після нового року шось буде! :)

П.П.С. Хто зацікавився - завтра Олександр Смик ше буде у Львові в Палаці мистецтв на 14:00.

2 коментарі:

  1. Цікавий бард, зі своєрідним виконанням і поданням своїх якихось внутрішніх світобачень і переживань, особливо тих наболілих, вкраїнських...
    Інтимна лірика теж зачепила, особливо романси! Якось звиклося, що такий жанр, як романс - то більше прерогатива наших північних сусідів. А пан Смик довів, що то не так))
    Невелика ремарка: чула, що корені романсів
    беруть початок з українських кантів, от так от...
    Ще кілька слів про написане в самому початку попереднього поста, про тих 3 сміливців з 600 виконавців... Сам Олександр Смик родом з Сумщини і, як на мене, те, що ця людина співає українською і переживає за СвоєРідне щось таки та й говорить... )

    П.С. А барди... То взагалі дуже особливі люди для мене...

    П.П.С. а ще в палаці мистецтв зараз гарні мистецькі виставки проходять... Вартують перегляду)

    ВідповістиВидалити
  2. А Едуард Драч - родом із Дніпропетровщини. От так от...

    ВідповістиВидалити