Травневої ночі...

Напарфумлена свіжоскошеними ароматами, від неї віяло свіжістю і натхненням. У платті із білого шовку, вона витанцьовувала під музику тиші, красуючись своєю незайманістю і тендітністю - то опускалася, то підіймалася зі зрошеної землі, безтурботно кружляючи біля свого нічного друга. А він незворушним, ледь тремтячим поглядом пронизував її наскрізь, розбавляючи темряву золотавим світлом, яке відблискувало у калюжному дзеркалі. У цьому погляді була вся наповненість денного життя, але не збуджена і метушлива, а розмірена, зважена. Вона вдивлялася в його глибокий погляд, і, не припиняючи свого танцю, ніжно обвивала його струнке тіло. Вони були удвох, навколо панували спокій і тиша, і навіть вітер-бешкетник не наважувався потривожити їх, а, може, заснув десь у кущах. І тільки веселі крапельки дзвінко розсипалися, торкаючись землі...