Щасливого перегляду!

Як дивно, часом наївно, часом безглуздо, а іноді навіть корисно усвідомлювати, шо твоє життя - то кіно.. Кольорове, чорно-біле, мультиплікаційне, фантастичне, реалістичне, романтичне, драматичне, пригодницьке.. Різне! Купа серій, сотні персонажів, закручені сюжети, переплетені лінії.. І як часом цікаво подивитися на то всьо збоку - посміятися, поплакати та й просто поспостерігати...

Люблю хороше якісне кіно.. От буквально щойно закінчився один невеличкий фільм.. Гарний сюжет, чудові актори.. Закінчився зовсім несподівано, з несподіваним happy end'ом.. Хоча main hero і залишився самотнім в кінці.. :)

Кінець - це завжди початок.. Ця короткометражка стала початком нового (чи то пак старого-нового) серіалу.. Але в ньому головну роль гратиме зовсім інший актор...

Мотор!

В театрі наша режисер часто повторює, що кожну виставу треба грати так, ніби в останній раз.. Що це означає? Активно, з повною віддачею! Включити думку, включити емоції, чути, бачити, відчувати один одного, відчувати ситуацію.... Бути цілим з головою в виставі!

А як би ми прожили день, ніби востаннє?.. Куди пішли? Шо зробили? Шо б сталося зі згаяним часом, відкладеними справами, перенесеними зустрічами, несказаними словами і неступленими півкроками..

Хм.. Але ж кожен день, годину, хвилину ми таки живемо востаннє.. Жодна мить не повториться знову і не буде можливості прожити її якось по-іншому..

Востаннє.. Але чи "ніби востаннє"?..

Теорія недуальності

Те, що один називає любов'ю, - завдяки чому відчуває, що його люблять і поважають, - іншому може здатися лише доказом відсутності почуттів. Тому, якщо в дружбі з'являються образи (що часто нерозумно приховують), то, очевидно, є психічна невідповідність, про яку треба думати заздалегідь. Коли партнери повністю підходять один одному, вони не можуть образити необережним словом чи жестом, тому що бачать мотиви кожного вчинку, слова і настрою. Це і є той червоний колір, яким природа наділила людину, щоб та змогла вибрати собі партнера, який їй підходить. Людина ж часто цих сигналів не хоче бачити, ховає свої справжні реакції, думає, що в майбутньому щось зміниться. Але не може змінитися те, що випливає з психічної структури, сформованої в дитинстві. (Аушра Аугустинавічюте "Про дуальну природу людини")

А если мне лень?..

Чому так важко досягти цілей, яких сам собі ставиш? Тому шо лінь, роздрібленість, довше-б-поспати, хочу-погуляти, ше-є-час і тут-таке-цікаве стоять на заваді. Як з тим боротися? Забезпечити два пункти:

1. Мотивація. Нас постійно мотивують - батьки, викладачі, керівники... Без мотивації нема жодного діла. Джерелом мотивації є результат. Коли нас мотивують, нам вимальовують цей результат і ставлять його за ціль. Бачення результату дає енергію діяти (ентузіазм і бажання). Для самомотивації треба самому "малювати" і "бачити" поставлені цілі..

2. Відповідальність. Підтримує діяльність, коли просідає мотивація. Мотивацію послаблюють проблеми, які постають перед людиною в процесі роботи і затьмарюють "намальовану" ціль. Відповідальність допомагає продовжувати роботу і відновити мотивацію. Відповідальність перед самим собою - чи не найвища вольова якість людини. Треба розвивати.

Де ти?

Серед сотень облич я шукаю єдине
І у зірок питаю ім'я тої людини,
Яка розділить зі мною і радість і біду,
За якою, якщо треба - на край світу піду!
Яка стане мені коханою і другом,
І ми будем єдиним тілом і духом!..

Ти з'явилась як грім серед ясного неба,
Я повірив, що це - ти, я повірив у тебе -
Твоя посмішка засяла, мов квіти навесні,
Проломила кригу, розтопила сніг..
І я відчув - ми з тобою - на одній хвилі,
Але зараз між нами - люди і милі...

Ти живеш в своєму світі, тримаєш дистанцію,
Копаєшся в роботі, захоплюєшся танцями.
Телефон поламаний, зникаєш в мережі -
Тебе ж так хочу бачити! Розірвати б межі -
Торкнутись твоїх рук, обійняти стан...
Але де ти? - немає, і знову я - сам.

Just a Dream

Останнім часом не перестаю дивуватися впливу повного місяця (ото він зараз такий є) на свій організм. Минулої ночі довго не міг заснути, хоч і вставати мав зрання.. А вчора, після фізично натрудженого дня, короткого вечора в інтернеті, і ше того, шо не міг до декого додзвонитися (чим був бардзо засмучений) пішов я спати.. Та не встиг задрімати, як почав мені снитися приспів одної попсовенької пісеньки. Сон був ще настільки непевним, а факт звучання пісні так розвеселив, шо мені вистачило сили простягнути руку до телефона і записати той фрагментик:

Ти так далеко.. А я чекаю, чекаю тебе..
Ти так далеко.. Надію маю, шо ти прийдеш..
Ти так далеко.. О-о-о-о, тебе нема..
Ти так далеко.. Усе дарма!

Релакс

Музика листопаду.. Її важко почути вухами цивілізації, забитими гулом денного міста.. І тільки вночі, коли все затихає..... Так... тік.. тук.... Під диригування вітру клени і ясени скидають своє вбрання.. Листочки вимальовують хаотичні спіральки і плавно опускаються на землю, встеляючи стежку м'яким осіннім ковром, який зранку без зайвої думки підмете заклопотаний двірник...

Тук.. тік.. так... Музика спокою і релаксу....

Карантин і нічний Львів

І знову нічний Львів. Ніч - ідеальний час для прогулянки, враховуючи пораду "уникати великі скупчення людей".. Вночі їх неможливо не уникнути, бо взагалі нікого нема.. Хоча то було тільки перше враження, чи-то-пак самонавіяна ілюзія: одинокий місяць звисає над безлюдними вулицями кам'яного міста.... Потім та ілюзія плавно розвіялася - почали з'явилися закохані парочки, невеликі тусовки, п'яні гуляки і просто поодинокі перехожі.. На кінець їх стало так багато, шо я аж здивувався, чо їм не спиться в такий пізній час..

Площа Ринок видалася як-ніколи чисто прибраною.. Вуличні бари кудись зникли і площа стала в кілька разів більшою!.. Риштування з центральних будинків теж позабирали.. Таке враження, ніби все підготовлено чи-то до важливого візиту, чи до яких історичних відеозйомок..

Мимо пролітали ліхтарі, будівлі, дерева, скульптури і пам'ятники.. Осінній холод не давав зупинятися і прогулянка перетворилася на пробіжку.. А потім стало бардзо зимно в пальці - додомцю!...