понеділок, 22 липня 2013 р.

Людина з розбитого корабля

Виходиш в море -
Вітер, щогли гнуться.
І здалеку
Пінисті гриви хвиль
Хмаринками на обрії здаються.

(Хоссьодзи-но Нюдо Сакі-но Кампаку Дайдзедайдзин)

Приснився мені якось сон. Жив собі моряк. Плавав він на судні, перевозив всіляке добро з одних берегів на інші. Але не так гроші його цікавили, як море то була його стихія.

Зустрів він одного разу дівчину. Щось незвичне було в її очах, і він взяв її з собою. Що стало з тим моряком? Діставав корали з дна моря, робив сережки з чорних перлів і намиста з морських камінців, готував смачнющі страви з риби, червоної ікри і салати з морської капусти. А дівчина розфарбовувала палубу різнокольоровими фарбами і писала вірші на вітрилах. Ввечері він грав їй на сопілці і розповідав історії своїх мандрів. А потім пригортав її тендітне тіло. Моряк, який безстрашно покоряв моря і океани, тонув в інших, зовсім не водяних глибинах - в карих очах молодої красуні...

Час летів непомітно і проминув не один день сонячного життя. На морі панувала тиша і ледь чутний вітерець ніс їхній корабель невідомо куди. Але що довший штиль, то сильніша буря. Не опам'яталися, як небо затягнулося хмарами і море почало свій бенкет. Небо і море змішалися в одне. Моряк боровся з усіх сил, але стихія була невблаганною. Корабель розбився на шматки.

Отямився на березі, коли буря закінчилася. Все тіло напухло і боліло. На морі плавали уламки корабля. Долаючи біль, він обійшов берег, оглянув кожен куток, але дівчини не було. Моряк гірко плакав і ті сльози були солонішими за морську воду.

Цілими днями він сидів на березі і чекав. А вночі укривався вітрилами, на яких були її вірші. Вірші - це все, що від неї залишилося. Він подумав, що її з'їли акули...

Одного дня до берега прибило пляшку з листом, написаним її почерком. Вона писала, що врятувалася після аварії... І що з нею все добре. І що навіть краще, що так все сталося, тому що їй давно проїлася червона ікра і риба, набридли морські подорожі і часом нудило... І щоб моряк її більше не шукав. Тому що в них різні дороги.

Моряк розбив пляшку об камінь, потягнув руку до скляного уламку... Але повалився на землю він знемоги. Наступного дня двоє рибаків зайшли його на березі непритомного...

Час ішов. Моряк тамував біль. Рани гоїлися повільно. Він майстрував нове судно. І з тим як просувалася робота, гоїлися рани. Щовечора ходив вздовж берега, читав чайкам її вірші. Потім довго дивився в далечінь. А одного сонячного дня напнув вітрила і покинув берег.

---
здається, я повертаюся до життя
або воно до мене
лицем :)
я був десь в темному місці без тепла...
а воно собі йшло повз
але рано чи пізно треба повертатися
і лагодити свій човен, щоб плисти далі

2 коментарі:

  1. угу.. :)
    згадалося "Любов Нансена")

    ВідповістиВидалити
  2. особливе дякую за цей коментар.
    він привів мене до хорошої поезії.

    ВідповістиВидалити