Меланхолія і нічний Львів

Меланхолія і самотня прогулянка нічним Львовом - ідеальне поєднання.. Місто з каменю і металу.. Вдень таке живе і динамічне, наповнене рухом, гамором поспішних перехожих, загубленими серед закручених вуличок туристами, веселими дітлахами.. Вдень кожен камінчик, кожна скульптура, кожен будинок здається частинкою цього бурхливого життя..
Вночі - все зовсім по-іншому.. Нічна площа Ринок схожа на мертве місто.. Одинокі скульптури на фасадах будинків та посеред вулиць нагадують похмурі надгробні барельєфи.. Жовте тьмяне світло ліхтарів і одинокого місяця нагадує поминальне мерехтіння свічок.. Дивишся на ті, знищені часом, закам'янілі обличчя зі скривленими гримасами (а в вухах звучить "бесканечна пытка тишиной, тишина смеётся над тобой, завмирает время на стине, у часов печали стрелок нет!") і мимоволі відчуваєш, як по тілу пробігає холод... Поодинокі понурі перехожі нагадують нічних привидів, які ширяють поміж гробниць.. Бабка-ботл-хантер (вони працюють цілодобово, без перерв та вихідних) - куца зростом, зі старечим лицем та дрібною ходою, тикає своїм довгим ціпком в чорні смітники, схожі на надгробні камені, ніби відьма - вишукує якісь-там прибамбаси для своїх чар....
І все-таки місто прекрасне!.. В'язанка архітектурних пам'яток створює ілюзію подорожі в часі: стоїш посеред площі і бачиш як століття пролітають повз - від перших поселень аж до сьогодення.. Неймовірна візія!.. А ще нічний Львів - царство ліхтарів. Сферичні і конічні, пірамідальні і циліндричні, великі і малі, стоячі та висячі, з шапочками і на мисочці, на нових фасадах і старих облуплених будівлях, поодинокі та цілими суцвіттями на металевих стеблах.. Вдень вони - майже не помітні, а вночі - виходять на парад покрасуватися, і помірятися, хто з них кращий...

П.С. В душі - меланхолія неймовірна і явно нє спраста....
Пісні настрою - "Тиха-тиха" Тартака, "Возьми мое серце" Арії та "Я заблукав" Пономаріва.