неділю, 31 березня 2013 р.

Про зиму, двірників і сприятливі умови

Їхав я якось з одним стариганом в автобусі на роботу. Я йому розказав, як доїхати до Сільпо, а він розказав мені історію свого життя... Посеред всього іншого, він розповів, як одного року, коли він був ще молодим, вони з батьком садили картоплю 2 березня... Я глянув у вікно і тільки знизав плечима - скоро 2 квітня, а надворі снігу більше, ніж взимку. Ще б пак! За дві п'ятниці підряд випало снігу більше, ніж за два зимових місці.

Але я не про це...


Є в мене два, сформованих з досвіду, житейських правила: завжди мати вдома активоване вугілля і не їсти борщ перед сном. Порушення цих двох правил призвело до того, що я опинився вдосвіта на вулиці, щоб знайти якусь цілодобову аптеку...

Було ше зовсім темно, і не було ні машин ні людей... Тільки один двірник зустрівся мені по дорозі. То був кремезний чоловік з лопатою - з такою, як садять картоплю. З тією лопатою він був більше схожий на розбійника... Але ні, таки двірник - стояв і довбав лід на тротуарі. Лід був твердий, як цементна брила, і тільки дрібні кусочки відскакували на всі боки. Робота йшла дуже повільно, але то був сумлінний робітник. Він, хоч і без особливого ентузіазму, але спокійно, і наполегливо виконував свою роботу. Коли я вертався назад, він стояв на тому самому місці, так само стукав лопатою по льоду і дрібні друзки так само відскакували на всі боки.

Трохи далі закінчувалася його ділянка, і, як не дивно, там було абсолютно число і сухо. Жіночка жваво підмітала недопалки і інше дрібне сміття з тротуару. Ще вдень, коли від тепла кам'яний лід перетворився на весняну кашу, розбавлену водою, вона легким рухом зчистила все, аж до тротуарної плитки. Потім сонце підсушило залишки вологи і тому зараз її ділянка була повністю сухою і чистою.

Дядько двірник робив все правильно. Він вийшов зранку, коли немає людей і почав сумлінно лупати скелю. Тоді як жіночка-двірниця зловила момент, коли скеля була ще морем і зробила те саме набагато легше. Так, це було вдень, коли на вулиці повно перехожих, вона забризкувала їх, заважала нормально рухатися, але вона ні на кого не зважала. Вона просто зробила своє, швидко і якісно...

Тут подумалося.. Часом світ створює сприятливі умови для нас. І він підказує - от зараз роби, зараз найкращий час для цього. І якщо прислухатися і почати робити, то можна багато досягти. Але цей час треба відчути, побачити. Бо то не є час астрономічний. То час, напевно, біоритмічний. Якщо його прогавити, то потім довго доведеться лупати ту скелю...

Я пройшов далі, там чиста ділянка закінчилася і почалася купа снігу і льоду, і тут я зрозумів, що є ще третій тип двірників. Їхня ділянка так і залишається неприбраною... І вони не турбуються про це, тому що... Ліниві і безвідповідальні?.. Може і так. Але ж в кінці кінців прийде справжня весна, і сніг зійде сам по собі... Можливо так вони подумали, коли прокинулися зранку, щоб піти на роботу і... перекинулися на інший бік та продовжили спати.

Я закинувся жменею вугликів і теж зібрався спати. Можливо, я, як поганий двірник, але хочу вірити, що разом і зі снігом зійдуть всі проблеми...

Бажаю собі і всім навчитися відчувати сприятливий час і використовувати хороші можливості.

8 коментарів:

  1. Головне, що всі вони щасливі і їх не мучить совість: одні з почуттям виконаного обов"язку, інші просто сплять =).

    А взагалі - все життя по сприятливих умовах не пройдеш, усіх труднощів не оминеш. Більшого досягає не той, в кого на шляху трапилось менше проблем, а той, хто в несприятливих умовах, незважаючи на проблеми, все-одно йде до мети.

    Головне йти в правильному напрямку =).

    ВідповістиВидалити
  2. Бачиш, суть тут в тому, що сприятливі умови БУЛИ, але хтось ними скористався, а хтось - ні.

    Щодо того, як досягти більшого... Якщо "незважаючи на проблеми, все-одно йти до мети", то можна потратити набагато більше сил і часу, ніж якщо, при можливості, оминати проблеми. Окрім того, не завжди прямий шлях є найкоротшим. Наприклад, краще поїхати в об'їзд, але по дорозі, ніж "незважаючи на проблеми" йти напролом, там де дороги немає.

    От хто точно не досягне нічого - це той, хто спить на дивані. Але тут виникає ще одне питання, більш глобальне: чи потрібно це все? Який сенс? Проходить час і і стирає сліди виконаної роботи. В результаті той, хто нічого не робив і той хто багато працював опиняються однаково з нічим.

    ВідповістиВидалити
  3. Якщо є як оминути, я ж не кажу, що не треба оминати проблеми. Зміст не в тому, щоб пройти якнайпряміший шлях до мети, але треба принаймні йти в її сторону.

    Краще йти напролом, ніж, загубивши протоптану дорогу, зупинитись і чекати, поки вона сама з'явиться.

    А чи треба - це дійсно хороше питання, яким я не раз задавався: що ж треба, а що ні... І тут все залежить від того, чого хочеш досягнути - мети і кінцевих цілей... В тебе ж з цим наче не повинно бути проблем, чи ти забув, чому вчив свій електорат??

    "Для людини, яка не має цілі, будь-яка дорога веде не туди".

    А якщо ціль є, то немає значення, як швидко до неї йти чи якими шляхами.

    ВідповістиВидалити
  4. Напевно через це і бунтував електорат, що ставив я йому зависокі планки і цілі.

    Цілі, цілі, цілі... Адже то від них починаються всі проблеми.

    Якщо глянути на цих трьох двірників, хто з них найщасливіший? Той хто цілий ранок "лупав ту скелю" - він прийшов додому замучений і злий.

    Тітка, яка швидко все зробила - в неї дім, сім'я і повно роботи, яка не дає їй спокою: одне зробила, а збоку чекають 100 інших справ...

    І тільки той третій, який спав собі, зранку прокинувся, глянув у вікно і подумав, що життя прекрасне.

    То хто з них найщасливіший? Абсурдно, але той хто нічого не робив, немав жодних цілей..

    Що ж виходить, пролежати все життя на дивані - це найбільше щастя? Я такого не казав :)

    Задача людини в самопізнанні. Всі цілі, які людина досягає протягом життя повинні бути спрямовані на самопізнання і саморозвиток - одним словом - самореалізацію.

    Людина рветься шукає щастя десь далеко і ніяк не може знайти. А воно в ній самій, всередині. Щастя - це внутрішній стан, і мало залежить від того, скільки ти працював, як багато зробив. Якщо робота не давала особистого розвитку, то вона була марною тратою часу і сил.

    Людина, яка не відкрила свій потенціал - як непрочитана книжка. Можна розглянути кольорову обкладинку, але найцікавіше - те, що всередині. Воно так і залишається непрочитаним. Хіба така людина може бути щасливою? Вона може тішити себе думкою, "як багато я зробив", але глибоко всередині залишатися нещасною.

    ВідповістиВидалити
  5. Щодо електорату, то я трохи про інший електорат... Якихось місяці 2 навіть я в нього входив =).

    А щодо щастя - недавно вичитав "щастя - це вміння цінувати те, що в тебе є, а не те, чого немає". Ніби пояснює усі твої абзаци... Третій двірник цінує день сьогоднішній, а два інших - думають, що їм ще чогось не вистачає для щастя.

    А цінити наявне можна і не зупиняючись у досягненнях, продовжуючи рух. Треба розділити необхідне і достатнє. А що далі - то вже "забардзо" =).

    ВідповістиВидалити
  6. Ну так, істина, як завжди, десь посередині між двома крайнощами.

    Про "електорат" кумедно :)

    ВідповістиВидалити