Автостоп, авіастоп і горда пані

На зупинці чекав чоловік років за 60. Хоча хороший настрій і бадьорість робили його молодшим. Було не зрозуміло, звідки він тут взявся. На дачника не схожий. А в нас рідко можна побачити когось чужого в селі. Розпитував, скільки коштує доїхати до Львова і чи будуть ще якісь автобуси. Хоча, саме автобуси тут вже кілька років не їздять. Словом, виглядав трохи загадково і чимось нагадав Воланда з серіалу "Майстер і Маргарита" (у виконанні Олега Басилашвілі).

Був недільний вечір, а це час, коли зі всіх навколишніх сіл і містечок народ повертається до Львова. Машини шурували одна за одною, але все їхало битком набите. Отож, автостоп був безуспішний, маршрутки теж не зупинялися, і поки ми отак стояли і намагалися зловити хоча б щось, пану Воланду згадалася одна історія з його життя...

- Було це в 1960-тих. Добиралися ми з Нижнього Вартовська до Корликів. Були студентські канікули і ми їхали туди на заробітки. В Корликах на пилорамі працювала бригада наших львів’ян. Ми летіли до них допомагати. А зі Львова везли їм ящик жигулівського пива.

З Нижнього Вартовська до Корликів - 300 кілометрів. І неможливо було нічим дістатися. Але туди, якраз, мав вилітати службовий вертоліт. Ми пішли до пілотів, розказали їм, яка в нас ситуація і попросилися до них. Колись то був урядовий вертоліт, Підгорного. Там якраз вели нафтові розробки, будівництво трас. І він був там, літав по тих нафтових розробках і лишив їм вертоліт як подарунок. А вертоліт гарний, білого кольору, кабіна розкішна. Ну і пілоти такі, знаєте, стрійні, підтягнуті, інтелігентні люди. В тому вертольоті пару чоловік летіло. Хоча, вертоліт великий був, чоловік на 20-30... І от вони нас взяли обох.

Але, оскільки, грошей ми не мали, то я пішов до пілота в кабіну і запропонував йому, за те, що він нас перевіз, ящик того нашого жигулівського пива. А він до мене: "Я вам что перевозчик какой-то? Да знал бы, даже б не взял!" От такий був - гордий і, водночас відчував іншу людину.

Тільки пан Воланд договорив, як поруч зупинилася жигулька. Звідти вийшли чоловік з жінкою і пішли по молоко, яке продавали біля зупинки. Ми попросили, щоб підвезли, вільне місце було. Чоловік вже майже погодився. Але жінка буркнула: "Не хочу" і закрила двері.

- Горда пані, сама собі їду. Напевно, вона складала гроші на машину, а чоловік складав на шинок. - Пожартував пан Воланд і замовк...

Сонце тішило вечірнім теплом. А ми далі стояли, зупиняли все підряд і говорили про різні штуки.