Харків

Їхати на цю конференцію я особливо не горів, через купу роботи у Львові. Але, оскільки, відрядження було готове без мене, то відступати вже було нікуди. Крім цього, я відчував обов'язок перед своїм науковим керівником, адже ми мали їхати двоє..

Дорога до Харкова виявилася не простою - потрібно було сумістити мій новоспечений 4-разовий режим харчування з 22-ма з гаком годинами в поїзді. Підійшов я до цього, аж занадто серйозно - торба тріщала від запасів їжі. День пройшов нормально, а от вночі, постійне погойдування вагона завадило нормальному травленню.. Тому цілий ранок довелося промучитися по туалетах і в тамбурі вагона, тихо ненавидячи цей поїзд, той день, коли погодився їхати і т.д... Було дуже кепсько і час тягнувся як гума. Коли ми, нарешті, опинилися на вокзалі, я вже нічого не хотів. Я не розумів, для чого сюди прибув і з жахом уявляв собі продовження мук по-дорозі назад... Сам вигляд поїзда викликав страх і відразу...

Через дві-три години ми були в готелі. Я з полегшенням повалився на м’яке ліжко, і зрозумів, що світ не такий вже й жорстокий. Після майже доби в поїзді, важкої ночі і нестерпного ранку м’яке ліжко (яке твердо стояло на підлозі!) видалося для мене раєм. Я вирішив, шо мені конче треба на ньому поспати, шоб відновитися, і вже майже почав реалізовувати всій таємний план, як мій науковий керівник заявив, шо через 1,5 години наш виступ, і він сам туди не піде. Довелось розвіяти рожеву мрію. Я зібрав останні сили, попив чайку і ми пішли в ХНУРЕ, де якраз все і відбувалося.

Наша секція була невеличкою. Нас, як гостей пропустили доповідати першими. Далі було кілька доповідей господарів і доповідь деякого Гераїмчука І.М. який розповідав про творчість, передсмертні видіння, цілісну гіпермнезію і дельта хвилі мозку. Виступ на цю тему став приємною несподіванкою, адже тема - дуже цікава для мене. Отож, я оживився і мені стало трохи ліпше і я вже зрозумів, шо недарма сюди приїхав. Потім було ще два виступи, після чого ми пішли дивитися місто.

В Харкові я вже не вперше. У 2008 ми з друзями були тут на Зимовій школі з програмування. Ми були там кілька днів, але майже постійно були зайняті школою, а вечори були темними і холодними. Тому нічого крім ХНУРЕ ми не бачили. Отож, цього разу я відкривав для себе Харків, як вперше.

Ми прогулялися центром міста, площею, парком, купили квиточки в театр і, на кінець, знайшли Пузату хату, де й зупинилися. Після трапези випадково потрапили на хвилю в "Книганю Є" на презентацію книги «33 герої укрліт» Ірини Славінської з модератором Сергієм Жаданом. Після чого пішли в театр.

Я давно хотів побачити харківський театр. Перше, шо мене цікавило - це "Театр 19", де грає Сергій Бабкін, але в цей день в них вистав не було. Отож, ми пішли в Театр ім. Т.Шевченка, колишній театр "Березіль", який заснував сам Лесь Курбас. Показували виставу "Ірен та духи" (невелика стаття про виставу і фото є тут). Мала експериментальна сцена. Театр абсурду, багато моментів було цікавих, особливо в сценографії і загалом, враження залишилося позитивне.

Наступного дня мені полегшало. Ми провели розширену пішу прогулянку містом, находилися, пофоткали і ввечері пішли на потяг...

Харків залишив спогад хорошого, цікавого міста.

Кода. До Львова ми їхали іншим поїздом: фірмовий "Слобожанщина" - один із найкращих, які їздять на Україні, в нас купейний вагон. Але як тільки поїзд рушив, як в голову почали лізти спогади про дорогу в Харків, від яких ставало по-собі... На додачу, в вагоні крутили музику в стилі "какая осень в лагерях".. І тут на допомогу прийшла давно припала порохом аудіо-книга, яка завалялася на моєму плеєрі. Це був детективний роман Агати Крісті. Розповідь настільки затягнула, шо мені вдалося абстрагуватися від поїзда і про все забути. Чудова річ для таких далеких доріг.