Вставай!

Холод і туман, привиди снують,
Манять за собою і до себе зовуть:
Будь такий як всі, стань такий як ми,
Покорись, не думай, засни, засни...

Тонуть у юрбі всі твої думки,
Мимо пролітає часу вітер стрімкий.
А у далині сяє горизонт,
Не дає спокою, вбиває сон.

Приспів:

     Вставай, посеред страху й пітьми -

     Попереду чекає новий світ!

     Вставай, на повні груди вдихни,

     І йди вперід.

Стане сил, чи ні, проти течії
Прокладати шлях, шукати мрії свої?..
Раптом із небес долинає дзвін -
Кличе у далеку дорогу змін.

Приспів.

Холод і туман тисячі років,
Попіл вбитих мрій і дим несказаних слів.
Привиди снують - люди без облич,
Розбуди серця їх, поклич, поклич!

Приспів.

Холод

Ше ніколи не було мені так холодно в парку, як сьогодні. Але не від зливи чи шквального вітру. Та й що таке атмосферна буря, проти бурі всередині, десь в голові чи грудях... Ніщо так добре не освіжає, як поразка. Ніщо так не отруює кров, як утрачена любов. І хоча любов - безпрограшна, але, часом, залишає після себе попелище, на якому довго трава не росте... Зате з'являється місце для чогось іншого. Ну і свобода - самотня і пуста...

Місто-фестиваль!

Львів - місто-фестиваль! Місто мандрівних музикантів, поетів, митців і гульвіс. Варто тільки вдягти хороший настрій і кинути гітару на плече, як в тебе з'явиться повно друзів і за мить ти станеш частиною цього живого імпровізованого дійства. Ти тут можеш поспілкуватися з невідомими людьми, зіграти на бубні чи гітарі, поспівати, потанцювати чи послухати хорошу музику. І все це - просто на вулиці. Ти не знаєш як кого звати, але всі дружні і безпосередні так ніби ви знаєте одне одного сотню років. Фестивальний дух наповнює Площу, і всі, хто його вдихне, не може пройти повз. Навіть малі карапузи і старі бабульки веселяться з усіма. Навколо піднесена атмосфера і дивна гармонія звуків. Тут забуваєш про все сумне і буденне, бо дух переповнює...

Хех! Хіба десь є краще місто на наше?..