Кристали

Вітер життя навіює гору піску, із якої час, як вода, вимиває піщинки, залишаючи тільки цінні кристали. Кристали думки, почуттів, спогадів - усе найкраще і найдорожче, що є у людини. Відполіровані часом, кристали стають чистими і прозорими як діаманти. Ці камінці прикрашають ім'я людини, а іноді стають окрасою всього людства, знаходячи своє втілення у різноманітних творах мистецтва - завмирають на картинах чи в скульптурах, в рядках книг чи музичних творах.. Але навіть, залишаючись десь там, всередині людини, їх цінність ані трохи не зменшується: вони оздоблюють душу людини, проростаючи в ній квітами; роблять людину щасливою. Вони ж дають рівновагу і впевненість, а ще - енергію дарувати щастя іншим.

Дім

(уривок з суботнього дня)

Обідній час. Я щойно повернувся з роботи на полі, наївся до не-хочу кавуна і в мене залишилося єдине бажання - відпочити від спеки. За хвилю я вже валявся на ліжку в своїй прохолодній кімнаті. На підлозі сидів мій найменший брат і читав казки, а я виконував функцію сонного автовідповідача. Після 3-ї казки він всівся на ліжко і почав розглядати малюнок на фіранці. Там був човен з дашком, хатина на галявині і ше якісь дерева, трави..
- А де ти б жив? - спитав брат, на шо я, не думаючи, тикнув пальцем на човен з дашком.
- А я отут, - він показував кудись між озером і галявиною.
- Отут? - Перепитав я і показав на хатину?
- Ні..
- Тут? - Я знову тикнув на човна.
- Нєа.. - Відповів брат. Я з нерозумінням глянув на нього.
- Отут, на квітці. Я став би бджолою, і жив на квітці...