Happy 2010!

Як дивно спускатися в парку і відчувати, шось неймовірне.. Спускатися в парку - не в Карпатах з гори - без лиж і палиць, хоча здається, шо лиж і не треба, коли то тут, то там сковзуєш по натоптаному перехожими і відшліфованого дітлахами льоді.. Спускатися в парку - тому самому, яким піднімався і спускався сотні, тисячі разів.. Спускатися і відчувати, шо цей спуск перетворюється на неймовірну найсолодшу мить! І ти, наче спраглий в пустелі, впиваєшся нею, жадібно ковтаючи кожну хвилину, кожну секунду.. Від сп'яніння вмить виростають крила і ти птахом здіймаєшся над містом! Летиш над всесвітом, груди наповнює тепло і піднесення.. Все навколо починає сяяти, посміхатися, радіти. Звичайнісінький парк перетворюється на казку!.. Дарма, шо вона така коротка..

А все тому, шо дехто поруч!.. Байдуже, шо ви йдете попід руку лише через те, шо слизько. Ти радієш як дитина...

Теплий спогад. А надворі холодно і майже новий рік. Свято Нового року - це найперше час на огляд минулого і осмислення майбутнього - планів і пріоритетів на наступний рік. Не буду цього робити тут, лише скажу, шо багато різного було в старому році.. Відчуваю, шо підріс :). Дякую всім і особливо тим, з ким ми йшли пліч-о-пліч, тим, хто підтримував коли було тєжко.

Щасливого 2010-го! О-го-го-гоу!.. :)

Ще-щедрівки

Викладаю ще дві гуцульські щедрівки (хоча, це - мабуть, вже колядки). Дяка Василю Коржуку за те, шо наспівав, а Ірині Швайківській, за те шо записала.


Ой встаньмо, браття, тай пидведімси



Приспів (повторювати після кожного рядка):
Радуйси,
Радуйси, земле, син народивси.

Ой встаньмо, браття, тай пидведімси.
Господу Богу ми помолімси.
Господу Богу та й цему дому.
Ой цему дому, господареви.
Господареви й господаречці.
Господаречці, та й їх діточкам.


Ой рано-рано роса й упала



Приспів (повторювати після кожного рядка):
В неділю,
В неділю рано зелене вино.

Ой рано-рано роса й упала.
Пречиста Діва містом ходила.
Містом ходила, нічліг просила.
Невірні жиди й нічліг не дали,
Пречисту Діву з міста прогнали.
Ой гнали-гнали й в чистеє поле.
- Ой Боже, Боже, ніжки м'я болять,
Ніжки м'я болять, мороз стинає,
Я повертаю в вівчарську стаю.
Вівчарська стая славною стала.
Славною стала, Христа нам дала.
А в жолобочку - сіна зв'язочку.
А на тім сіні - Христос, син Божий.

Бджола і Голуб

Потрапив мені до рук кілька гуцульських щедрівок і віншування, записаних від Василя Коржука з Верховини (актора театру Заньковецької ). Одну щедрівку найбардз вподобав, викладаю.



Летіла бджола в поле за медом,
З великим вітром в'на полетіла.
Як полетіла на воду сіла.
На воду сіла, крильця змочила.

Крильця змочила та й потопає,
Бідна ритунку, плаче ридає,
Ніхто на поміч не прибуває.
Верх неї сидів голуб у дубі.

Ніхто не знає - серце в голубі?
А в тім голубі є щире серце,
Бо вратував він бджолу від смерти.
Побачив голуб в бджолі тривогу,

Урвав лист з дуба, кинув на воду.
Бджола си листа сильно злапала.
Сильно злапала, вгору злетіла.
Вгору злетіла, крильми стріпала.

Голуб сі втішив з того учинку,
У поле злетів до відпочинку.
Ой летів, летів, на дуба осів.
Тогди го стрілец з далека зочів.

Ой зочів, зочів, з дороги скочив,
Та й вивів корок просто на мушку.
Та сама бждола втєла за ручку.
Ой стілец стрілив, голуба не вбив,

А голуб живий у поле злинув.
Ой линув, линув, сів на ялину.
- Ніхто не знає, чо я не згинув,
Лиш тота бджола, шо лист їй кинув.

Зима, Карпати, Лижі!

Лижі мене приваблювали з дитинства. Цікавість до них мені привила мама. В суворі зими, коли все замітало і поодинокі автівки повзли як черепахи, ковзаючи по засніженій дорозі, а автобуса, які тоді і так зрідка курсували, горді було дочекатися, мама добиралася на лижах на роботу.

В нас було кілька пар лиж. Пам'ятаю довжелезні бігові дерев'яні лижі, з надщербленим розшарованим кінчиком, і з кріпленням яке годі було зафіксувати і яке нагадувало кінську упряж. З'їхати сто метрів від своєї хати до сусідської - яке то щастя було! Хоча і з'їхати не завжди вдавалося. А ше на початку, постійно гепався, хоч як не намагався дотриматися маминих інструкцій. Одного разу їй то набридло, вона натерла мене снігом і пішла додому. Мабуть, з того моменту я і навчився їздити на лижах...

Два роки тому я з другом Денисом з'їздили в Славське, де я (і Денис теж) вперше став на гірські лижі. Повноцінним катанням то назвати важко - ми коливалися в підніжжя гори, але цього було достатньо, шоб набрати мінімальних навиків.

А от цього року все було набагато серйозніше. Після підбору чобіт, лиж і палиць, шестеро лижників помчали у проворному УАЗіку на вершину гори. Перші два рази були дидактично-експедиційні - дехто взагалі вперше стояв на лижах, дехто вперше спускався з цієї гори, тому з'їжджали акуратно, не поспішаючи. А потім народ розігрівся і... Є-е-е-х-у!

Мені сподобалося! Зимові карпатські краєвиди + чисте гірське повітря + лижний спорт = якісний відпочинок.

Системний аналіз

На цей раз система особливо неприємно здивувала.. Мова про вступ в аспірантуру.. Коли мені сказали, шо Вітька не беруть, мені мову відняло - і не тому, шо він мій друг, а тому шо він реально крутий. Кожен, хто знає, хто такий Mace, погодиться зі мною. В алгоритмічному програмуванні, а то і в програмуванні взагалі, йому нема рівних в Політесі - на то є купа фактичних підтверджень, яко результатів змагань і олімпіад. Крім цього Mace показав себе, як здібний викладач - неодноразово проводив олімпіадний гурток - і як здібний науковець, про шо свідчить високий рівень наукової новизни дипломної роботи. Про позитивні особисті якості я взагалі мовчу.. Отож, кому, як не таким людям дорога в аспірантуру! Але не тут-то-було..

Виявляється, шо основним і вирішальним предметом для аспіранта технічних наук є.. філософія! Логічно, правда? А потім дивуєшся, звідки на кафедрі нездари беруться..

На жаль.. Кафедра втрачає світлу голову з дуже високим потенціалом, яка б можна багато дати науці.. А, може, системі і не потрібні світлі, мудрі голови. Системі потрібні сірі шестірні, які будуть підтримувати механізм системи, а шестірням не треба думати - їм покажуть, як крутитися, вони і будуть так крутитися все життя..

Жаль, шо нема в Політесі опозиційної газети, яка б писала не тільки про "всьо харашо, прєкрасная Мальвіна", а й показувала реально існуючі проблеми. А там було б шо написати: про те, як викладають деякі предмети; як відрядження видають і потім виплачують; про авдиторії-"посторі світлі зали", в які страшно зайти, не то шо там сидіти і вчитися; про новітні технічні засоби 30-річної давності; про деякі гуртожитки - попробував би там який професор пожити тижня з два; і про.. про.. про....

Не сперечаюся, Політехніці є чим хорошим похвалитися, але і мовчати про все погане теж не варто.

"Time to Say Goodbye"

Скінчилася друга частина фільму-короткометражки.. І знову - через старий серіал.. Драматична кінцівка, така ж несподівана, як і в першій частині.. Нappy end'ом? Ну, цього разу main hero не надто був ощасливлений фіналом..

На коді був білий танець....

Зима!

Із теплої затишної барлоги - купи гусячого пуху і пір'я в білому полотняному мішку - виглядав червоний ніс, який періодично пускав в атмосферу порції гарячого повітря. "Вставай! Ранок вже давно минув!" Об'єкт під периною повернувся на спину, вдихнув на повні груди і смачно позіхнув. Свідомість увімкнулася і в голові закрутилася нав'язлива думка про те, шо тре вставати. Об'єкт зробив сумлінну спробу покинути барлогу, але як тільки зимне (здавалося, льодяне!) повітря торкнулося розігрітого тіла, занавіса-перина різко опустилася вниз.. Нав'язлива думка (незважаючи на значний опозиційний рух) посилювала свій вплив і об'єкт почав операцію "Підйом". Тіло зайняло атакуючу позицію, в розвідку пішла рука. Правиця висунулася з-під перини, вхопила футболку, яка лежала на кріслі, і повернулася разом з полоненим у тепле володіння. Схоплений не пручався, але випромінював чужорідний холод.. Через хвилину футболка нагрілася і наповзла на сонне тіло. Тіло знову розслабилося і почало дрімати, але нав'язлива думка прогнала сон і вже за хвилю об'єкт стояв серед кімнати, тепло одягнений, і розминав кінцівки...

Надворі побіліло. Морозець. Закутані перехожі топчуть засніжені вулиці. Зима міцно взяла місто в свої руки. Це не той гарячкуватий порив, коли вона зненацька навалилася купою снігу і заметіллю, а через тиждень знову уступила місце осені.. Зараз вона спокійна, врівноважена і самовпевнена - настав її час і вже ніц не загрожує її правлінню. Легкі поодинокі сніжинки поважно кружляють в зимовому танці.. Повіяло колядою і святами, засніженими Карпатами, лижами, катанням на ковзанах, прогулянками зимовим лісом і забавами в сніжки.....

Vivu Theatrum!

28-29 листопада в Києві відбувся Перший міжнародний фестиваль-конкурс аматорських театрів "Vivus Fabula". В фестивалі взяли участь 16 колективів з України, Білорусії та Росії. Серед них - три львівські театри, в тому числі і театр-студія "Хочу".

В перший день відбувся перегляд всіх колективів, у кожного було до 20 хвилин часу. Формат вистав фестивалю - довільний. До речі, про 20-хвилинний ліміт: мабуть, для оцінки майстерності цього часу достатньо, а от для глядача - замало - тільки починаєш відчувати смак вистави, як вона закінчується і на сцену виходить наступний колектив..

Різні постановки були - цікаві і нудні, банальні і закручені.. Шо особливо вразило і сподобалося - виступ театру світла і тіні "Див". Я відкрив для себе цей театр (як то не дивно, бо театр - зі Львова, і йому - 27 років!) Дійство, яке вони вчудили на сцені заворожило глядачів - оригінальністю, своєрідністю, абстракцією, створеною грою світла, тіні і музики.. Їхній виступ приніс масу задоволення!

Перший фестивальний день закінчився фуршетом, після якого учасників вивезли на відпочинкову базу в Конче-Заспі, де на кінець почалася основна частина фестивалю - "капусник"!.. Театр "Хочу" теж взяв активну участь у святкуванні, а дві гітари, бубен і "гречка" створили саме ту атмосферу, яка дозволила "відкапуститися" на повну......

Другий день почався з сніданку. Ті, кого особливо "покапустило" відсипався в ліжечку, а решта народу поперлися на тренінг. А це була найцікавіша (інтелектуально і фізично) частина фесту! Тренінг проводив володар гранд-прі фестивалю - білоруський театр та театр-організатор фесту. Білоруси показали купу вправ на пластику, дихання, взаємодію з партнером... Було дуже цікаво і корисно.

Отака вона, "Vivus Fabula"...