середа, 6 листопада 2013 р.

Етюд

Вчора на акторській майстерності нам дали завдання: придумати невеликий пантомімічний етюд. Ввечері перебирав багато варіантів, але ні на чому толком не зупинився. А сьогодні зранку я прокинувся з ідеєю. Я уявив ситуацію, як чоловік штовхає поламаний велосипед і вона видалася мені цікавою для пантоміми.

Запропоновані обставини: чоловік їде на велосипеді; велосипед ламається.

Поки збирався на роботу, обдумав загальну схему етюду:

Чоловік виходить з дому, витягує велосипед. Сідає, їде. Перемикає передачі - спочатку слабшу, тоді сильнішу (для пантоміми ці всі деталі важливі, їх треба відповідним чином, показати, щоб глядач зрозумів, що відбувається). З’їжджає з гори. Гальмує, зносить велосипед по сходах. Знову сідає, їде. Повертає наліво, направо, знову наліво... Далі бачить, що в велосипеда спустило колесо. Він зупиняється, позичає в якогось автомобіліста насос. Знімає піджак і галстук, кладе їх на лавку, щоб не заважали. Підкачує колесо. Бачить, що колесо далі спускає. Знову качає. Перевіряє - колесо спускає. Пробує знову... Врешті, дивиться на годинник і розуміє, що вже спізнюється. Віддає насос. Замикає велосипед на замок до найближчого ліхтаря. Миє руки водою з пляшки, яку возить на велосипеді. Вдягає назад піджак і галстук. Прилизується зачіску, брови, протирає мешти. І біжить пішком на роботу.

Отакий етюд. Далі я, власне, побіг на роботу. Періодично, протягом дня згадував про цей етюд і додумував різні деталі, уявляв, як можна показати ті чи інші моменти. Придивлявся до велосипедистів, які потрапляли мені на очі, щоб точно зрозуміти, як вони рухаються, який в них нахил спини, як розміщені руки і т.п.

Після роботи я повернувся пізно, купив кілька булочок і стакан чаю в будці на колесах, і вмостився біля Діани вечеряти. Після трапези я сидів, дивився, як падає жовтаве світло від ліхтаря, як падає тінь від статуї Діани...

Тут я згадав свій етюд і подумав, що і велосипедист теж може падати... Ще з часу обіду мені промайнула думка, що не логічно, що велосипед просто так взяв та й зламався. Як варіант, велосипедист мав би не вписатися на повороті, або заговоритися по телефону, через що він впаде з велосипеда і після цього велосипед вже не буде їхати. Я почав уявляти як він падає, піднімається, протирає подряпину на руці і тут...

Недалеко на площі якраз їде велосипедист. Навпроти Діани колесо велосипеду в’їжджає в трамвайну колію, хлопець не справляється з керуванням і вилітає з велосипеда. Через дві секунди піднімається, кривиться від болю. Підходить до велосипеда, піднімає його. Якісь люди, які стояли поруч на тротуарі, питають як він. Він через силу посміхається і киває, що все нормально. Стоїть деякий час, тримається за лікоть, тоді розминає руку в плечі. Піднімає велосипед і хоче їхати. Але педалі не крутяться. Він поправляє ланцюг, щось підкручує на задньому колесі. Пробує знову. Але нічого не допомагає. Так він вовтузився декілька хвилин, поки педалі не почили крутитися. За хвилю велосипедист проїхав площу і зник за поворотом біля Катедри...

Весь той час я стояв шокований. Мені захотілося підійти, допомогти йому, але я сидів як в копаний і не міг відвести погляду. Цілий кусок етюду відбувся наяву, прямо перед моїм носом...

Може це просто випадковість... Цікаво, яка ймовірність того, що сидячи на площі Ринок ввечері, в будній день, приблизно з 10:30 до 11:30, хтось звалиться з велосипеда?..

А може і не випадковість. Думки мають велику силу.

---
П.С. Дякуючи PostScriptum'у ми все таки обчислили ймовірність падіння велосипедиста. Ось розрахунок:

X - середня кількість велосипедистів, що проїжджає площею за годину у відомий день тижня (на вихідних мабуть формула інша)
Y - частота падінь середньостатистичного велосипедиста за годину
W - коефіцієнт погоди - у скільки разів зростаює імовірність падіння за поточної погоди відносно середньої
Q - коефіцієнт видимості велосипедиста (ти не на протязі всієї години бачиш велосипедистів, якщо їх проїде 5 штук за годину, то ти їх бачиш сумарно від сили 60 сек; якщо він впаде в цю годину, але далі, то ти цього не побачиш; тобто наскільки довго ти бачиш його із години часу: якщо 10 сек із години, то треба то все ще множити на 1/360)

X*Y*W*Q

X = 5
Y = 1/10
W = 2
Q = 20/3600 = 1/180

5 * 1/10 * 2 * 1/180 = 1/180
 
Тобто, ймовірність: 1 до 180

6 коментарів:

  1. Ото ж, ти прийшов саму в той день року, коли саму в цей час один велосипедист таки впав. І мабуть такий день єдиний, враховуючи, що зимою X значно менше 5, а літом W менше 2... Отже, такий день всього один-єдиний на рік!!!
    Мегавезіння!
    І це навіть не враховуючи співпадіння із тим, що саме в цей час ти обдумував пантоміму велосипедиста...
    А хоча, чому не враховуючи... А раптом це ти якимось телепатичним способом заставив його впасти! І саме через те, що ти там був і думав про падіння, він і впав! Як думаєш, яка ймовірність, що він би не впав за умови, що тебе там не було б? =)

    ВідповістиВидалити
  2. Не знаю... Я не навмисне :)

    До речі, за останній рік я бачив 2 рази, як падає велосипедист на площі Ринок. Оцей, що описаний тут - то другий.



    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Я маю пояснення не таке математичне і точне :) Я все таки впевнена, що думки матеріалізуються. Ти продумав дуже точний і реалістичний етюд (що дуже добре для актора) і просто не міг не побачити реалістичне відображення твоїх думок (якби і не в той день, то, можлио, в наступні). Зі мною таке іноді траплялося. Десь так :)

      Видалити
    2. Так, думки матеріалізуються. Тому треба бути обережним зі своїми думками, щоб ніхто не страждав :)

      Видалити