Про справжнє мистецтво

Коли я репетирував у своєму будинку, птахи завжди починали щебетати разом з моїм саксофоном. Тоді я переривав те, що грав, і приєднувався до них. (Ерік Долфі, музикант, один з видатних новаторів сучасного джазу)

Був важкий день. І ввечері відчував перевтому. Вся надія була на Дзиґу. Згадав, що мій улюблений фрі-джаз якраз тепер по понеділках. Ще й початок на 10 вечора, якраз те що треба.

Зал був повний, було тільки два вільних столики, я сів за той, що біля до стіни.

Почалося з імпровізаційної частини, друга частина мала бути класичною. Саксофоніст видавав різноманітні, здавалися хаотичні і часом навіть немузичні, різкі звуки. Ця музика порушила спокійну атмосферу, яка була навіяна алкоголем і вечірнім сонним настроєм, і яка, відчувалося, вже встигла настоятися в приміщенні. Це багатьом не сподобалося, тому народ почав кривитися і помалу розходитися.

Першими пішли ті, що сиділи справа від мене. Потім - ті, що зліва. Потім - ті, що спереду. Один з них, виходячи, сказав шось на шталт "я не можу цього слухати". Серед тих, хто залишався, в когось на лиці було здивування, в когось посмішка, дехто слухав з серйозним лицем. Кілька чоловіків знімали на телефон. В якийсь момент хтось прокоментував: "Відчуваю себе як на палубі". Я звернув увагу, що в цей момент музика дійсно була схожа на шторм...

Зал помалу порожнів, і до кінця першої частини залишилося тільки три зайняті столики і мій. Я сидів і розслаблявся. Це було якраз те, чого потребував мій мозок.

Іпровізаціна частина закінчилася. Саксофоніст оголосив перерву і підійшов до столика біля сцени. Чоловік, який там сидів, напівжартома сказав:

- Не знаю, як вас пускають до Дзиґи. Ви розігнали всіх клієнтів.

Я не чув, яка була на це відповідь, бо якраз спустився вниз помити руки. Коли повернувся, музикант сидів і щось обговорював з іншими музикантами. Я підійшов.

- В мене теж є коментар щодо вашої музики. Тут, кажуть, багато людей пішли... Як на мене, ваша музика "возвращает в чувство", повертає до тями. Вона освіжає, після неї, ніби хтось облив відром холодної води. Це як терапія. Вона часом не приємна, але зате після неї людина почуває себе набагато краще.

Далі я розказав історію, про яку колись писав (про антидепресанти). Від моїх слів лице музиканта засвітилося.

- Дякую вам. Ми цінуємо кожного слухача, який розуміє нашу музику. Я вже колись чув таку думку - минулого року на Jazz Bez’і, коли ми грали з англійцем. Через кілька днів після виступу я був в філармонії. Підійшов до мене чоловік. Здоровається і каже: "Спасибі, докторе". Але я не доктор. Я музикант, в деякій мірі композитор. Але я нікого не лікую. "Ви лікуєте свідомість. Після вашого концерту люди виходять іншими, вони можуть виходити озлоблені, або навпаки умиротворені, але в будь-якому випадку вони змінюються".

Через секунду музикант додав:

- Саме таким і має бути мистецтво. Мистецтво має змінювати свідомість. Інакше це не мистецтво. Це стосується будь-якого мистецтва, не тільки музики.

Далі була друга частина. Потім я пішов додому, роздумуючи над тим, яким має бути справжнє мистецтво.