Політ

Буря застала нас посеред дороги. Швидко стемніло. Злива не давали спокою.  Боротися за напрямок було марно - кермувати неможливо, приземлитися теж. Нас несло вітром хто-зна куди.  Єдине, що залишалося - балансувати і триматися якомога міцніше, щоб не випасти за борт...

Зранку ми отямилися від яскравого сонця. Погода стояла така, ніби вчора нічого й не було. Наша куля, зачепилася куполом за дерево і розпростерлася на поляні. За годину-другу ми зняли її з прив'язі. Купол вцілів, палива ще трохи залишилося і ми знову піднялися над землею. Навколо - гори, дерева, галявини - схоже на велетенський заповідник, від одного краю горизонту до іншого.

В нас не було ні карти, ні компаса - жодного орієнтира. Куди летіти?..

Ми вдивлялися навкруги, вдихали на повні груди, вслухалися в звуки і насолоджувалися гармонією і небаченою красою природи... Здавалося, цим можна милуватися вічно.

Але нічого вічного не буває, продзвенів будильник - час прокидатися.