Бложок

Пісенька асистента

2012-01-22T21:25:00.000+02:00

Прощавай, безтурботність, ось вона істотність,
У гості, завітайте в гості, ай!
Здрастуйте, студенти, в нас такі акценти:
Давайте без центів будувати рай!

Добрий день, бюрократи, пожовклі постулати -
Ні дати, ні взяти. Начхати, ай!
Професори, доценти, де мої проценти?
В кишені - ні цента на булку і чай.

Наукові роботи, міжнародні квоти,
Задроти пороззявляли роти, ай!
Розкажіть кандидати, скільки треба дати,
Де і як шукати хлібний край?

І ось вона відносність, огортає млосність
До злості, промивають кості, ай!
Бувайте, студенти, в нас нові акценти:
Не можна без центів збудувати рай.

Пішов Андрійко сіно косити...

2012-01-18T23:52:00.000+02:00

Приспів (після кожного рядка):
Бриніла,
Бриніла коса коло покоса, бриніла.

Пішов Андрійко сіно косити.
Матінка прийшла, їсти принесла.
Час вже, Андрійку, додому іти.
Покосу дійду, додому прийду.
Покосу дійшов, додому не йшов.
Батенько прийшов, їстоньки приніс.
Час вже, Андрійку, додому іти.
Покосу дійду, додому прийду.
Покосу дійшов, додому не йшов.
Сестронька прийшла, їсти принесла.
Час вже, Андрійку, додому іти.
Покосу дійду, додому прийду.
Покосу дійшов, додому не йшов.
Миленька прийшла, їсти принесла.
Час вже, Андрійку, додому іти.
Покосу дійду, додому прийду.
Покосу дійшов, додому прийшов.

Щедрівки записав в рідному селі від баби Михайлини.
З Водохрещем вас!

Пішла Любцуня волиньки пасти...

2012-01-18T23:49:00.000+02:00

Приспів (після кожного рядка):
В ялині,
Ой там в ялині, при зелененькій дубині.

Пішла Любцуня волиньки пасти.
Волиньки пасла, хусточки шила.
Хусточки шила, воли згубила.
Матінко піди, волиньки знайди.
Матінка пішла, воли не знайшла.
Батеньку піди, волиньки знайди.
Батінко пішов, воли не знайшов.
Братику піди, волиньки знайди.
Братенько пішов, воли не знайшов.
Миленький піди, волиньки знайди.
Миленький пішов, волиньки знайшов.

Коляда

2012-01-09T01:14:00.002+02:00

Неформатно-неформальна вокально-інструментальна формація Сонечко і друзі™ unplugged feat. Наталя Василина та багато інших людей за підтримки ~~професора~~ продюсера Валентина традиційно пройшла з колядою вулицями Сихівського масиву. Вже третій рік поспіль ця дружня гутірка потішила жителів міста Лева веселими колядками та щирими віншівками. Дзвінке багатоголосся лунало під акомпанемент гітари та ~~баяну~~ акордеону і дарувало справжній різдвяний настрій. Господарі багатоповерхівок радо вітали колектив і неабияк щедро частували його учасників. Всередині колективу, як завжди, панувала творча імпровізація і позитив.

І я там був, мед-вино пив...

Євро

2011-12-25T23:25:00.001+02:00

Мокрий сніг великими лаптями кружляв в повітрі. Холод поникав крізь осінній одяг. Кілька змерзлих перехожих стояли на зупинці. "Перший серйозний сніг" - подумав я, виглядаючи, чи не їде там мій 62-гий. Але як на зло в таку погоду, не було ані його, ані жодного іншого. На кінець, із-за повороту показався старий рогач і, злегка похитуючись, підповз до зупинки. Давно я не їздив львівським тролейбусом.. В маленький лоток в кабіні водія я просунув 2 гривні і на міґах показав - "великий". Пан водій, розважливо, не перестаючи лускати насіння, дістав 80 копійок і сунув їх, разом із квитком назад в лоток. Я прокомпостував квиток, примостився біля поручня і почав рахувати цифри - "Щасливий!" Витягнув гаманець і акуратно вмостив його між візиткою і кредитною карткою.

Швидкість тролейбуса була черепашачою, проте думка про щасливий квиток заспокоювала, а лапатий сніг за вікном підсвічений вечірніми ліхтарями будив маленьку іскорку свята. Не доїхавши до другої зупинки, тролейбус зупинився. "Виходьте, там якась аварія" - флегматично сказав водій і народ почав помалу виповзати геть. Спереду стояло ше з 5 пустих тролейбусів, водії говорили між собою...

За хвилю я знов був на зупинці. Стояти було холодно, а нічого попутного не їхало. Подумалося, шо пішки буде швидше і тепліше... Так я дійшов до наступної зупинки і став на хвилю, щоб перепочити, і глянути, чи не їде там шось моє. З сірої снігової завіси знову виповз троль - вже інший, перший з тих 5-ти, які стояли через аварію. "Тролейбусом все одно швидше" - подумав я і зайшов всередину. Це була нова модель - з тих, які міська рада подарувала місту на 750-річчя. Хоча, їхав він зовсім не швидше..

І от, проїхали ми пів зупинки, стою собі біля вікна, нікого не чіпаю, як підходить до мене молодий чоловік з посвідченням і пропитим лицем, і просить показати квиток. Я показав йому свій "щасливий", на шо він похитав головою і попросив оплатити штраф. Я йому розказав про півтора зупинки, які прохав на минулому тролейбусі, але це його не сильно задовольнило і він почав наполягати. На кінець, зрозумівши, шо нічого не доб’ється, всмалив: "Дай хоч 5 гривень на пиво"... Тролейбус якраз зупинився, і я вийшов. Контролер махнув рукою і вернувся на вихідну позицію чекати наступного "зайця"... А я став чекати свого наступного транспорту, обіцяючи собі, шо вже в ніякі тролейбуси сьогодні не сяду.

Сніг продовжував кружляти, і люди все більше тіснилися під дахом зупинки. На кінець під’їхала моя маршрутка. Я всівся і полегшено зітхнув. Машина набрала обертів і почала тарахкотіти всіма своїми деталями, ніби ось-ось розлетиться на куски. Всередині було сиро і сіро, спереду долинала музика Радіо-Дачя. Потоки вологи стікали по запотілих вікнах. Оббита фарба на металевих поручнях і тріснуте лобове скло говорили про те, шо ця машина пережила не мало.. По потертому, брудному від снігу і піску, дні, покачувалася напівпорожня пляшка з води. "То не ваша?" - питався кожен, хто тільки заходив до маршрутки, але пасажири тільки мовчки хитали головою. На одній зупинці пляшка з розгону підкотилася до дверей і випала назовні. Перекрикуючи музику, водій говорив по телефону: "Та, мені залишилося останні дві зміни відпрацювати до нового року. А там - нова транспортна система, нові маршрути. Євро!.."

Сніг майже перестав, а той що впав злегка помішувався під ногами.. За хвилю я був вдома.

Чорна хронологія

2011-12-06T23:49:00.000+02:00

В суботу наряд із шести працівників у формі затримали двох чоловіків, які пізно ввечері "справляли нужду" в парку.

В неділю в післяобідню пору на одній із бічних вулиць площі Ринок група невідомих зчинила бійку з вуличними музикантами, вимагаючи від них грошей. Група зникла у невідомому напрямку, музикантів затримали.

В понеділок міське управління оголосило про підготовку закону про заборону прогулюватися по місту дітям та підліткам у пізній час без супроводу дорослих.

Ну що тут поробиш, ну нема шо казати...

Кар'єра і сім'я

2011-12-04T00:12:00.000+02:00

Мабуть, проживши половину віку, кожна людина ловить себе на думці: "Що я встиг зробити у житті, для чого працював?" Хочеться бачити добрий результат, щасливих дітей, щоб спокійно було на серці, бо ж недалеко і вона - непрошена старість.

Тисячі "Чому?" зринає в голові, і не дає спокою, змушує шукати прогаяне в молодих роках, зраджену ідею, що так і не стала тим світлом, до якого поза всяку ціну треба було дістатися. Заспокоює серце, що все ж багато працював, трудився щиро і чесно, старанно виконував те, за що брався. Не всім же всміхається щастя (а може і тернова дорога) генія. Хто зна, може книжка, ілюстрована художником, виховає чесну, правдиву людину. Хіба це не подяка за працю?

Та звідки береться це честолюбство? Чи можна оцінити його міру і влив на митця. Може, краще лаврове листя у борщі, ніж нездійсненні вимарені лаври слави.

Щоб вгамувати свої переживання, треба знайти причини (не було належного типажу, мало честолюбства). І цього було б досить для заспокоєння. Але, власні діти! Чому вони таку далекі? Все ж певно не тому, що батько не зумів стати геніальним... Ох роки, роки, чому ви не підказуєте вчасно нам наших помилок?! Де ті хвилини, години, дні, повністю віддані сім’ї, дітям? Де б ти був справжнім, сильним, авторитетним! Для цього не треба генія. Для цього треба чисте любляче віддане рідним серце.

І ніколи б не наважився тоді рідний син проміняти на якесь там "раціо", велике, сповнене любов’ю батьківське серце, що дарує ніжне хвилююче "емоціо".

2003

(З старої чернетки, écrit par ma mère)

Слова непокорного сердца

2011-11-18T17:41:00.000+02:00

Твои прекрасные черты
Я с сердца выбросить не в силе,
Когда идеш на встречу ты,
Бежит быстрее кровь по жилам.

И сердце рвется из груди
Тебе сказать оно желает,
Сказать и показать скорей
В какой любви душа пылает.

Твой тихий взгляд и легкий говор
Лишь жару в пламя додают.
Тебя спешу увидеть снова,
Тебя, души моей приют...

02.02.03

(З того ж зошита)

Вечерний бред

2011-11-12T22:18:00.000+02:00

Если был бы я поэтом -
Для тебя стихи писал я,
Если был бы музыкантом -
Лишь тебе звучало б пенье,
Если был бы я богатым -
Всё отдал бы я тебе,
Стал твоим слугою верным
И помощником в беде.

Если бы пришлось мне в жизни
Быть цветком - не человеком,
Я б разросся на поляне
Буйным ковриком зеленым,
Чтобы утром ранним летом
После ночи краткой, хмурой,
Ставши рано из постели,
Ты прошлась по нём балетом.

Извини, возможно, в этих
Трёх словах моих вечерних
Я переборщил немного...
Но постой, постой минутку,
Как сказать такое мог я?..
Извини опять, мятежник-
Сердце бьется всё быстрее,
Жар любви растёт и крепнет...

31.01.03

(Зі старого зошита з зарубіжної літератури)

Квартирник

2011-10-24T00:13:00.000+03:00

Напевно, на жоден концерт мені ше не приходило стільки запрошень від різних людей, як на сольний вечір Віктора Пашника, і, мабуть, не дарма. Десь так 4 роки тому нафестивалі Сонячних бардів прозвучала "Відьма" і "Земле моя, вставай", після чого, ті пісні, разом із піснею "Ой пусти вінок" Олеся Бердника, стали невід'ємною частиною мого репертуару. Тоді їх ше не було ні в глобальній павутині, ані в жодних співаниках, і я був, мабуть, одним з перших, хто почав їх співати у Львові.

І ось, Віктор Пашник приїздить до Львова з сольником. Концерт мав відбутися в кафе Меделін, в центрі міста. Але коли ми туди прийшли, щоб забронювати місця, офіціантка здивовано нанас подивилася, мовляв, про шо це ми... Як вияснилося згодом, бронювання було ні дочого - концерт відмінили. Хоча, в мене було передчуття, шо шось таки буде.

За якийсь час прийшла інформація, шо Пашник таки у Львові, і концерт перейшов у форму квартирника. Після кількох хвилин сидіння в павутинімені вдалося знайти якийсь номер телефону. На тому боці прозвучав приємний дівочийголос і за хвилю, отримавши запрошення, ми з друзями прихопили коробку цукерок, купу позитиву і вирушили.

Перед самим пунктом призначення вияснилося, що ценасправді ніякий не квартирник, а день народження незнайомої нам Радійки... Та рішуче налаштована гутірка не розгубилася, до коробки цукерок додалася плящина сливового напою і в’язка бананів, і з усіма цими дарами ми пішли далі.

На порозі нас зустріла господиня дому, вона ж іменинниця Радійка, вонаж володарка голосу, від якого я отримав запрошення, вона ж дівчина Кінґстона з Декодеду :).

Поки бандурист налаштовував інструменти мивипили чайку на кухні і перезнайомилися. Зібралося нас з десяток цікавого позитивного люду. Після чаювання почалася основна частина квартирника. Віктор грав на бандурі і на гітарі Такамайн, співав старі і нові пісні, розказував просвої подорожі, ділився думками...

Сиділи, співали, спілкувалися,філософствували. Було дуже затишно і приємно, тепла атмосфера...

Ну і, на кінець, фрагментик позитиву:

Мамині півкарбованця

2011-10-15T23:27:00.000+03:00

Сьогодні падав перший сніг. А вчора відсвяткували мамину круглу дату - 18. Ага, моя мама завжди може сказати, шо їй 18. Просто, не уточнивши, в якій системі числення. От, шо значить бути прикладним математиком :)...

Вірю, шо в неї все буде добре і тримаю кулаки.

П.С. Вже кілька років, як живу далеко від сім'ї і рідко кого бачу з родичів. А вчора помітив, шо зовсім по-іншому починаєш дивитися на цих людей і по-іншому їх відчувати...

П.П.С. Парфуми пішли "на ура", дуже тішуся :)

П.П.П.С. А сьогодні в друга-актора день народження. Для нього взяв класику... Ні-ні, це вже не про парфуми :). Класику в іншому жанрі. Двотомна збірка повістей Гоголя українською мовою. Отаке-то.

Парфумна дегустація

2011-10-14T01:35:00.000+03:00

Ох, ці парфуми, родом із Парижу! О, ці заповітні 100 мілілітрів чудо-запаху, які мають ощасливити іменинницю! Де ви є? Скільки ж вас розвелося у модних магазинах, шо очі розбігаються і вибрати годі... І на тобі - морока, це ж не праска чи фен - почитав опис і вибрав. А тут з читання толку мало, бо від слів в носі не запахне... То ж, хоч не хоч - треба йти нюхати.

Ну, подумалося, почнемо з класики. Адже, класика - перевірена часом, поганою не буває. Вікіпедія підказала, шо є класикою, отож, після першого походу до Брокарду в мене завелося кілька смужок-блотерів із запахами Шанель №5, Шанель Мадемуазель і Шанель Шанс. До вечора я вже знав ці три запахи напам’ять, але визначитися було важко. Вечір я навмисне провів в колі парфумних експертів, які мене просвітили, шо, згідно стереотипів, молоді панночки носять свіжі запахи, а важкі насичені запахи носять старші статечні пані... І я собі уявив таку пані років 70, а мені ж для 18-літньої :). З цих трьох найсвіжішим був Шанель Мадемуазель, хоч мій ніс більше лежав до елегантного Шанель №5... У виборі не можна було промахнутися, тому, я вирішив не спішити і продовжити дегустацію.

Наступного дня я медитував, намагаючись уявити себе на місці іменинниці і зрозуміти, шо ж я, тобто вона, хоче. Раптом я згадав уривок з Вікіпедії - "Шанель запропонувала абстрактний парфум, який би не нагадував запах якоїсь конкретної квітки...". Ось воно! Слово "квітка" освітило невизначеність в моїй голові! Парфуми мають нагадувати запах якоїсь квітки! З цією думкою я пішов знову в Брокард... І під вечір приніс додому новий набір запахів...

Під кінець тижня в мене назбиралася ціла колекція блотерів, і моя невелика кімната наповнилася неймовірними пахощами.

Розв’язкою цього всього стали парфуми Lanvin Eclat D'Arpege - в епічні баночці, цікавий квітковий запах, свіжий і солодкуватий водночас... Bien fait!

Пора

2011-09-07T20:54:00.001+03:00

Поглянь на весь бруд, що ллють ізгори

Без сорому і без страху.

Для них ми - ніхто, безликі раби,

Там кожен за шкуру свою.

Приспів:

Не дай себе взяти в полон,

Твердо рушницю в руках тримай!

Пора розхитати їх трон,

Очистити від бруду рідний край.

Набридла давно солодка брехня,

Не вір їх зрадливим словам.

Вони не дадуть нам краще життя,

Борися за нього ти сам.

Сваволя й грабіж - їх справжній підхід,

Для них не існує святинь.

Чужим продадуть Вітчизну й нарід

Заради своєї мети.

Кричати будем, їх викриєм план,

Разом перекриємо шлях,

Знести не дамо козацький курган

І славний спаплюжити стяг!

Вставай!

2011-08-31T23:54:00.001+03:00

Холод і туман, привиди снують,
Манять за собою і до себе зовуть:
Будь такий як всі, стань такий як ми,
Покорись, не думай, засни, засни...

Тонуть у юрбі всі твої думки,
Мимо пролітає часу вітер стрімкий.
А у далині сяє горизонт,
Не дає спокою, вбиває сон.

Приспів:

Вставай, посеред страху й пітьми -

Попереду чекає новий світ!

Вставай, на повні груди вдихни,

І йди вперід.

Стане сил, чи ні, проти течії
Торувати шлях, шукати мрії свої?..
Раптом із небес долинає дзвін -
Кличе у далеку дорогу змін.

Приспів.

Холод і туман тисячі років,
Попіл вбитих мрій і дим несказаних слів.
Привиди снують - люди без облич,
Розбуди серця їх, поклич, поклич!

Приспів.

Холод

2011-08-26T02:30:00.002+03:00

Ше ніколи не було мені так холодно в парку, як сьогодні. Але не від зливи чи шквального вітру. Та й що таке атмосферна буря, проти бурі всередині, десь в голові чи грудях... Ніщо так добре не освіжає, як поразка. Ніщо так не отруює кров, як утрачена любов. І хоча любов - безпрограшна, але, часом, залишає після себе попелище, на якому довго трава не росте... Зате з'являється місце для чогось іншого. Ну і свобода - самотня і пуста...

Місто-фестиваль!

2011-08-05T23:28:00.007+03:00

Львів - місто-фестиваль! Місто мандрівних музикантів, поетів, митців і гульвіс. Варто тільки вдягти хороший настрій і кинути гітару на плече, як в тебе з'явиться повно друзів і за мить ти станеш частиною цього живого імпровізованого дійства. Ти тут можеш поспілкуватися з невідомими людьми, зіграти на бубні чи гітарі, поспівати, потанцювати чи послухати хорошу музику. І все це - просто на вулиці. Ти не знаєш як кого звати, але всі дружні і безпосередні так ніби ви знаєте одне одного сотню років. Фестивальний дух наповнює Площу, і всі, хто його вдихне, не може пройти повз. Навіть малі карапузи і старі бабульки веселяться з усіма. Навколо піднесена атмосфера і дивна гармонія звуків. Тут забуваєш про все сумне і буденне, бо дух переповнює...

Хех! Хіба десь є краще місто на наше?..

Автостоп, авіастоп і горда пані

2011-07-29T22:27:00.005+03:00

На зупинці чекав чоловік років за 60. Хоча хороший настрій і бадьорість робили його молодшим. Було не зрозуміло, звідки він тут взявся. На дачника не схожий. А в нас рідко можна побачити когось чужого в селі. Розпитував, скільки коштує доїхати до Львова і чи будуть ще якісь автобуси. Хоча, саме автобуси тут вже кілька років не їздять. Словом, виглядав трохи загадково і чимось нагадав Воланда з серіалу "Майстер і Маргарита" (у виконанні Олега Басилашвілі).

Був недільний вечір, а це час, коли зі всіх навколишніх сіл і містечок народ повертається до Львова. Машини шурували одна за одною, але все їхало битком набите. Отож, автостоп був безуспішний, маршрутки теж не зупинялися, і поки ми отак стояли і намагалися зловити хоча б щось, пану Воланду згадалася одна історія з його життя...

- Було це в 1960-тих. Добиралися ми з Нижнього Вартовська до Корликів. Були студентські канікули і ми їхали туди на заробітки. В Корликах на пилорамі працювала бригада наших львів’ян. Ми летіли до них допомагати. А зі Львова везли їм ящик жигулівського пива.

З Нижнього Вартовська до Корликів - 300 кілометрів. І неможливо було нічим дістатися. Але туди, якраз, мав вилітати службовий вертоліт. Ми пішли до пілотів, розказали їм, яка в нас ситуація і попросилися до них. Колись то був урядовий вертоліт, Підгорного. Там якраз вели нафтові розробки, будівництво трас. І він був там, літав по тих нафтових розробках і лишив їм вертоліт як подарунок. А вертоліт гарний, білого кольору, кабіна розкішна. Ну і пілоти такі, знаєте, стрійні, підтягнуті, інтелігентні люди. В тому вертольоті пару чоловік летіло. Хоча, вертоліт великий був, чоловік на 20-30... І от вони нас взяли обох.

Але, оскільки, грошей ми не мали, то я пішов до пілота в кабіну і запропонував йому, за те, що він нас перевіз, ящик того нашого жигулівського пива. А він до мене: "Я вам что перевозчик какой-то? Да знал бы, даже б не взял!" От такий був - гордий і, водночас відчував іншу людину.

Тільки пан Воланд договорив, як поруч зупинилася жигулька. Звідти вийшли чоловік з жінкою і пішли по молоко, яке продавали біля зупинки. Ми попросили, щоб підвезли, вільне місце було. Чоловік вже майже погодився. Але жінка буркнула: "Не хочу" і закрила двері.

- Горда пані, сама собі їду. Напевно, вона складала гроші на машину, а чоловік складав на шинок. - Пожартував пан Воланд і замовк...

Сонце тішило вечірнім теплом. А ми далі стояли, зупиняли все підряд і говорили про різні штуки.

Театр вербатіму

2011-07-04T23:17:00.006+03:00

На львівських сценах не часто побачиш сучасний експериментальний театр, а ще рідше можна побачити щось справді вартісне. Хоча, на жаль, останнє стосується театру загалом.. Але, серед усього іншого, вирізняється один вид сучасного театру, який звертає на себе особливу увагу і привертає цікавість глядача. Мабуть, тому, шо близький до глядача...

Це театр вербатіму. Театр, в якому п’єса, сформована з інтерв’ю, взятих в звичайних людей.

Створення п'єси проходить в кілька етапів. На першому обирають тему, група авторів визначає надзавдання, складає орієнтовний список запитань і обирає потенційних учасників опитування. Після цього проводять саме опитування, в деяких випадках беруть глибинне інтерв'ю, якшо наприклад, респондент цікавий. Так опитують кілька десятків-сотень людей. Інтерв'ювери можуть зживатися з учасниками опитувань, разом тусити, щоб краще пізнати їх життя і зібрати побільше цікавого матеріалу. Загалом цей процес схожий на соціологічне дослідження і в ньому, беруть участь як актори і драматурги, так і соціологи, журналісти. Всі відповіді записують на диктофон і потім розшифровують. Коли матеріал зібраний, з нього формують текст п'єси. Наприклад, з сотні сторінок залишають 20-30. При тому зберігають оригінальний стиль мовлення, залишають цілі уривки без змін.

Отакий-собі документально-соціологічно-художній стиль. Стиль новий, але дуже цікавий. Зараз в Україні створено і поставлено всього кілька п'єс, на жаль, до репертуарів львівських театрів вербатім поки не дійшов, але завдяки фестивалю "Драбина" та "Драма.UA", кілька вистав таки побачити можна було.

Так, минулого року, в театрі ім. Леся Курбаса житомирський театр "1-а Студія" показав виставу "Трамвай на Крошню" (про місто Житомир), а в театрі ім. Лесі Українки (муніципальному) Центр імені Вс.Мейєрхольда (Херсон) показав вербатім "Херсон- це...". Було цікаво і, навіть, я б сказав, особливо, хоча не обійшлося без критики.

А цього року в театрі "Воскресіння" Черкаський обласний музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка представив Вербатім "Місто на Ч" - про місто Черкаси (до речі, єдине місто на Ч з обласних центрів, в якому я ше не був :) ). На відміну від двох попередніх, тут був сюжет, який зробив виставу ціліснішою і цікавішою. Була і ненормативна лексика, але це окрема тема.

Втім, шо тут розказувати. Треба бачити..

До речі, режисер Андрій Май (випускник режисерської магістратури Школи-студії МХАТ та Центру ім. Вс.Мейерхольда) напівжартома-напівсерйозно сказав, шо на черзі вербатім про місто Львів. Так шо чекаємо!

Танець

2011-06-20T01:29:00.008+03:00

Залишся моя мила, я тебе прошу,
Ми потанцюємо під музику дощу -
Хай барабанить цілу ніч,
А ми з тобою - віч-на-віч,
Я обійму і вже ніколи не відпущу
Тебе.

Не бійся, сонце моє, дай руку свою,
Сховаємося тут, під стріхою -
На полонині, серед гір,
Нам буде добре вдвох, повір.
Я закричу на цілий світ - хай знає, що люблю
Тебе.

Уроки історії

2011-06-04T13:57:00.006+03:00

В харківській "Книгарні Є" до рук потрапив комплект листівок "Гетьмани України" з портретами і гербами українських гетьманів 17-18 століть.

Через годину-другу, ми відпочивали в парку. Робити було нічого, я став перечитувати історико-біографічні довідки, які були на звороті кожної листівки. І був шокований, наскільки багато подій, які відбувалися в той час, відбуваються і зараз. По-новому, в новій формі, адаптованій до сучасного часу, але з тою ж суттю. Те ж саме коливання між Сходом і Заходом - до кого йти?, те саме нагле просування інтересів чужої держави, ті ж самі переслідування проукраїнських діячів та активної української еліти, ті ж внутрішні міжусобиці, з яких користає хтось третій.

Невже, пройшло кілька століть, а ми так нічого не навчилися, так нічого і не зрозуміли?.. Вперто, знову і знову наступаємо на ті самі граблі. Не дарма ж кажуть: "Хто забуває своє минуле - той не має майбутнього". Пам'ятати - щоб не повторювати старих помилок, щоб вийти з цього замкненого кола.

Далі приведу короткі історичні довідки, взяті із листівок Івана Скоропадського і Павла Полуботка - часи після Івана Мазепи. Часи, коли Російська імперія успішно реалізовувала свої плани на українській території. Нагадаю, що це все закінчилося скасуванням гетьманської влади, перетворенням Гетьманщини на Малоросійську губернію і ліквідацією Запорозької Січі..

Іван Скоропадський

Гетьман Лівобережної України (1709-1722). Походив з козацької сім'ї. З 1647 р. опинився на Лівобережжі після зруйнування турками Умані. Був доброю, старанною, але безвільною людиною. Служив у Івана Самойловича. Потім перейшов до канцелярії Івана Мазепи. Був одним із тих полковників, які через брак рішучості й переконань не пішли за Мазепою.

У 1708 р. у Глухові, куди було перенесено гетьманську столицю, обраний гетьманом Лівобережної України замість Івана Мазепи. Цей вибір був вигідним Петру І. Скоропадський був покірливою, на той час уже літньою людиною. Він фактично не чинив опору реформам Петра І, але й зробити міг не багато. Одразу після обрання його гетьманом Петро І відрядив до нього міністрів, які втручалися в усі справи гетьмана та старшини. До генерального судді та генерального писаря були приставлені канцелярії.

На українських землях порядкували царські призначенці. В Україні стали постоєм московські війська. [Згадайте про недавні "харківські угоди".] Козаки направлялися на будівництво Петербурга, каналів, фортець. Петро І забирав у Петербург і Москву кращі культурні та наукові сили з України і водночас ще більше обмежував її права, наказавши вислати студентів Києво-Могилянської академії, які були родом із земель, підлеглих Польщі. Заборонялося друкувати Святе письмо рідною мовою. Дозволялося лише передруковувати книги з російських видань. [Порівняйте недавній тиск на Києво-Могилянку та переслідування українських організацій в Росії.] Гетьман поскаржився царю на його міністрів і попросив вивести царські війська, на що Петро І відповів указом 1722 р. про запровадження при гетьманові Малоросійської колегії на чолі з Вельяміновим (для керування справами Гетьманщини).

Не витримавши наруги, Скоропадський захворів і помер. Похований поблизу Глухова, у Гамаліївському монастирі.

Павло Полуботок

Наказний гетьман Лівобережної України (1722-1724), Був яскравою та сильною особистістю. З 1706 по 1722 р. - чернігівський полковник. Користувався повагою серед старшини і козацтва.

Після смерті Івана Мазепи Петро І зробив усе можливе, щоб гетьманом не став Полуботок, бо з нього "міг вийти другий Мазепа". Гетьманом обирають Скоропадського. Після смерті Скоропадського цар противився обранню нового гетьмана. Тимчасово його обов'язки виконував шанований серед козацтва Павло Полуботок. На той час в Україні працювала Малоросійська колегія на чолі з Вельяміновим, що була найвищим урядом з функціями контролю за діями гетьмана, військової канцелярії та генерального суду.

Колегія встановлювала надмірні податки у містах і селах, російські коменданти обмежували владу козацьких полковників. Полуботок відмовлявся підкорятися колегії і наполегливо обстоював права України, здійснив судову реформу, зробив генеральний суд колегіальним, боровся з хабарництвом Але він належав до тих багатіїв, чиї предки і хто сам, особливо за часів Мазепи і Скоропадського, стали володарями козацьких земель. Через це вони не мали популярності серед простого народу. Цим і скористався Петро І.

Незадоволений діяльністю Полуботка, він викликав його до Петербурга Водночас князя Голіцина було призначено начальником над козацьким військом, чим скасовувалася гетьманська влада. У Петербурзі Полуботок і його старшина знову подали петицію про повернення прав Україні, на що Петро І наказав заарештувати Полуботка, всю старшину, що була з ним, і всіх, хто підписав петицію. Не витримавши тортур, Полуботок помер у в'язниці 1724 р. Похований у Петербурзі.

[Текст біорафічних довідок взято із "Гетьмани України", (с) Майстерня Білецьких 2005]

Харків

2011-05-26T23:10:00.005+03:00

Їхати на цю конференцію я особливо не горів, через купу роботи у Львові. Але, оскільки, відрядження було готове без мене, то відступати вже було нікуди. Крім цього, я відчував обов'язок перед своїм науковим керівником, адже ми мали їхати двоє..

Дорога до Харкова виявилася не простою - потрібно було сумістити мій новоспечений 4-разовий режим харчування з 22-ма з гаком годинами в поїзді. Підійшов я до цього, аж занадто серйозно - торба тріщала від запасів їжі. День пройшов нормально, а от вночі, постійне погойдування вагона завадило нормальному травленню.. Тому цілий ранок довелося промучитися по туалетах і в тамбурі вагона, тихо ненавидячи цей поїзд, той день, коли погодився їхати і т.д... Було дуже кепсько і час тягнувся як гума. Коли ми, нарешті, опинилися на вокзалі, я вже нічого не хотів. Я не розумів, для чого сюди прибув і з жахом уявляв собі продовження мук по-дорозі назад... Сам вигляд поїзда викликав страх і відразу...

Через дві-три години ми були в готелі. Я з полегшенням повалився на м’яке ліжко, і зрозумів, що світ не такий вже й жорстокий. Після майже доби в поїзді, важкої ночі і нестерпного ранку м’яке ліжко (яке твердо стояло на підлозі!) видалося для мене раєм. Я вирішив, шо мені конче треба на ньому поспати, шоб відновитися, і вже майже почав реалізовувати всій таємний план, як мій науковий керівник заявив, шо через 1,5 години наш виступ, і він сам туди не піде. Довелось розвіяти рожеву мрію. Я зібрав останні сили, попив чайку і ми пішли в ХНУРЕ, де якраз все і відбувалося.

Наша секція була невеличкою. Нас, як гостей пропустили доповідати першими. Далі було кілька доповідей господарів і доповідь деякого Гераїмчука І.М. який розповідав про творчість, передсмертні видіння, цілісну гіпермнезію і дельта хвилі мозку. Виступ на цю тему став приємною несподіванкою, адже тема - дуже цікава для мене. Отож, я оживився і мені стало трохи ліпше і я вже зрозумів, шо недарма сюди приїхав. Потім було ще два виступи, після чого ми пішли дивитися місто.

В Харкові я вже не вперше. У 2008 ми з друзями були тут на Зимовій школі з програмування. Ми були там кілька днів, але майже постійно були зайняті школою, а вечори були темними і холодними. Тому нічого крім ХНУРЕ ми не бачили. Отож, цього разу я відкривав для себе Харків, як вперше.

Ми прогулялися центром міста, площею, парком, купили квиточки в театр і, на кінець, знайшли Пузату хату, де й зупинилися. Після трапези випадково потрапили на хвилю в "Книганю Є" на презентацію книги «33 герої укрліт» Ірини Славінської з модератором Сергієм Жаданом. Після чого пішли в театр.

Я давно хотів побачити харківський театр. Перше, шо мене цікавило - це "Театр 19", де грає Сергій Бабкін, але в цей день в них вистав не було. Отож, ми пішли в Театр ім. Т.Шевченка, колишній театр "Березіль", який заснував сам Лесь Курбас. Показували виставу "Ірен та духи" (невелика стаття про виставу і фото є тут). Мала експериментальна сцена. Театр абсурду, багато моментів було цікавих, особливо в сценографії і загалом, враження залишилося позитивне.

Наступного дня мені полегшало. Ми провели розширену пішу прогулянку містом, находилися, пофоткали і ввечері пішли на потяг...

Харків залишив спогад хорошого, цікавого міста.

Кода. До Львова ми їхали іншим поїздом: фірмовий "Слобожанщина" - один із найкращих, які їздять на Україні, в нас купейний вагон. Але як тільки поїзд рушив, як в голову почали лізти спогади про дорогу в Харків, від яких ставало по-собі... На додачу, в вагоні крутили музику в стилі "какая осень в лагерях".. І тут на допомогу прийшла давно припала порохом аудіо-книга, яка завалялася на моєму плеєрі. Це був детективний роман Агати Крісті. Розповідь настільки затягнула, шо мені вдалося абстрагуватися від поїзда і про все забути. Чудова річ для таких далеких доріг.

Ілюзіонізм

2011-04-18T23:46:00.006+03:00

Якшо дивитися навколо надто гострим зором, можна побачити багато вад, сміття і бруду. Не дарма надвечір, коли смеркає, все стає гарнішим і приємнішим. А за дня можна вдягти темні окуляри і буде видно тільки все світле - темне заховається в темноті.. Темноту можна замалювати кольоровими фарбами, наприклад, на місці смітника намалювати галявинку з квітами..

Втім, якшо у вас нема окулярів, то можна просто заплющити очі і уявити собі, що ви здорові і щасливі. І все навколо розмалювати як вам заманеться.

От, заманулося на пароплав.. Заплющили очі, погойдуєтеся в кріслі у себе вдома, і насолоджуєтеся морською безмежністю і легким подихом морського бризу. А за мить опиняєтеся на повітряній кулі, пролітаєте над цілим світом - містами і галявинами, гордими столітніми дубами і вишикуваними багатоповерхівками, і все таке далеке і маленьке, люди і їх проблеми видаються крихітними, ледь помітними - зовсім не такими, коли їх розглядаєш зблизька.. А потім, просто, валяєтеся на купі сіна в тіньку біля лісу і насолоджуєтеся райським співом пташок і шелестом листя. Забувши про все-все і заплющивши очі..

Байдуже, що це все - тільки плід уяви.. Адже, межа між ілюзією і реальністю така розмита. Та й чи є більша і солодша ілюзія за щастя?..

Про зовнішнє

2011-04-14T00:23:00.005+03:00

Тільки-но я заснув, як нічну тишу порушив раптовий звук з боку, де стояла сперта до полиці Мігель-Анджела - гітара, яку рік тому привіз мені знайомий друга з Італії. "Лопнула струна, цікаво, яка?" - промайнуло в голові і тут же розсіялося в сонній імлі. За хвилю я знову спав...

На ранок я забув про гітару, згадав тільки, як снився УАЗік на продаж: тюнінгований, "на ходу", але, чомусь, без одного колеса...

Ввечері прийшов пізно і втомлений. Звично, рука потягнулася до гітари, як бац, а струна порвана.. До речі, на гітарі досі стоять старі струни. Вони, хоч і коли гітара приїхала, вже були не новими, але звучали добре.

Дві басові струни вже давно порвалися, під час гри, і були замінені. А вчора вночі, виявляється, порвалася шоста струна - остання басова, найтовстіша серед струн. Лопнула сама-по-собі. Чи то їй сумно стало, чи відчула себе чужою серед двох нових струн.. При цьому, три перші струни - досі цілі, хоч і виглядають ніжнішими за басові.

Ось так, те, що ззовні виглядає міцним, насправді може бути тендітним і ламким.

Крила

2011-04-01T00:43:00.002+03:00

Кілька ковтків запашної львівської кави, букет підсніжників, прогулянка від Амфітріти за годинниковою стрілкою навколо Ратуші, легкий жіночий спіх і цокіт каблуків об бруківку, весняний ледь помітний туман, розмови про енергію і біхевіористів, 12 рівних дзвінких ударів годинника Ратуші, освіжаюче цюркотіння фунтану, ніжні обійми біля Нептуна і соковитий поцілунок...

"Фуршет" на "Просторі"

2011-03-31T03:01:00.013+03:00

Цьогорічний фестиваль в Чернігові став для нашого театру цілим квестом. Роботи було настільки багато, що до останнього ніхто не міг точно сказати, що ми успішно зїздимо, та й, що зїздимо взагалі. Бажання поїхати горіло з різною інтенсивністю десь з пів року, часом воно яскраво палахкотіло, часом ледь жевріло. Руки зовсім опустилися, коли ми так і не вклалися в термін подачі відео вистави на фест, а отже шанс було втрачено.

Але тут - несподіваний поворот подій: організатори повідомили, що вони запрошують нас, яко володарів гран-прі минулого року, без відео, і навіть не як гостей фесту, а в конкурсі. Ні то радіти, ні то плакати, адже вистава далека до 100% готовності. Їхати з абичим не хочеться, тим паче, після минулорічної перемоги. Тому ми одразу активізували репетиції. Оперативно зібрали реквізит і костюми, репетували кожного вечора, на вихідних, жертвуючи іншими справами і відпочинком, працювали до останнього, поки нас не виганяли з залу злосні вахтери.

Навіть, коли квитки вже були на руках, не вірилося, що ми таки їдемо.

І ось вона, мить. Чернігів, фестиваль "Простір-2011". Свіжопроготований "Фуршет". Можливо, ще місцями недопечений, але дуже живий і насичений... (репортаж і фото з вистави)

Після вистави звідки взялося море позитивної енергії і внутрішнє полегшання. Підходили друзі і незнайомці, хвалили, фоткалися. "Фуршет" відбувся. "Хочу" змогло!

Наступні дні були повні відпочинку. Було відчуття, як у відпочинковому таборі. Перегляди вистав, спілкування з друзями, вечірки, знайомства, посиденьки з гітарою і прогулянки стародавнім містом. Рідко буває така можливість відпочити від роботи і всіх справ.

Поверталися додому трохи втомлені, але з свіжим натхненням, позитивними враженнями і трьома чесно заслуженими дипломами.

Хай живе "Простір"! І ми на ньому :)

П.С. Дякуємо всім, хто долучився щоб створити це театральне свято. Особливо дякуємо нашим гідам Олегу і Олі!

Перший рік. Контрольна точка

2011-03-20T02:00:00.010+02:00

Знає кожна мисляча людина,
Що найбільше щастя – у роботі.
(Сергій Шишкін)

19 березня минув рік, як я працюю на роботі. Рік насичений, цікавий, нелегкий. Пролетів як один день. Вчився суміщати три справи: роботу, політех і театр. Коли піки інтенсивності кожної справи йшли почергово, було просто: займаєшся однією справою, а від інших відпочиваєш. А от, коли піки збігалися, тоді було натужно.

Наприклад, цей весняний період. В політесі - пари в студентів (а збоку чекає наукова робота), на роботі - серйозний проект, а в театрі на носі прем'єра нової вистави і підготовка до фестивалю. Отож, зранку в політех, потім на роботу і ввечері знов в політех на репетицію театру. І, хоча ці справи різні, після такого дня вже ні часу, ні сил не залишається. І важко розслабитися. Таке враження, що мозок працює цілодобово, завжди є над чим думати. Навіть в снах продовжуєш програмувати чи виставу ставити.

Люблю такий інтенсив, але втомлює. Бракує безтурботно прогулятися парком, помилуватися як цюркочуть струмені фонтану, поблукати нічним Львовом, поспостерігати за перехожими, побринькати на гітарі в своє задоволення, зігріти когось, подумати про вічне... Бракує. Ці маленькі дрібнички дають те душевне задоволення, якого не можуть дати жодні модні справи і успіхи.

P.S. Не подумайте, шо все так погано :). Просто, весна і настрій весняний :). З іншого боку, нема часу, даруйте, тупити і всякою фігнею займатися. Робота цікава, зі студентами теж цікаво, театр дозволяє розслабитися інтелектуально і попрацювати емоційно. І головне, шо все дозволяє розвиватися, пізнавати себе і світ. А для цього треба працювати і працювати, інакше ніяк. І від цього своє задоволення.

Пісня настрою: Grzegorz Turnau - Święty Spokój (Live)

Дружба між Ч і Ж

2011-02-23T02:02:00.012+02:00

Дружба між чоловіком і жінкою існує.
Вона відрізняється від чисто чоловічої/жіночої дружби.
Вона дуже обмежена соціальними нормами і стереотипами.
Вона може перерости в любов.
А може і не перерости.

Передчуття весни

2011-02-08T00:26:00.010+02:00

Піші прогулянки по парку Франка - одна з небагатьох речей, які залишилися відтоді, коли ще дні не були такими насиченими всілякими справами. Та й то ці прогулянки зараз - зазвичай, не більше, ніж швидкі перебіжки з Політехніки додому чи навпаки. А то ж бо: хочеш все встигнути - цінуй кожну хвилину.. От і вдягаєш окуляри раціональності, а вони багато чого відфільтровують. Можливо, просто треба звикнути до швидкого темпу. І тоді знову буде час на все - і для тіла, і для душі, і для розуму. Але вже трохи інше "все" - більш організоване і насичене. Хоча... Якщо хочеш поспілкуватися з дамою, треба спочатку дотанцювати з нею польку, а тоді сходити на чай чи запросити на вальс - не важливо що, просто збавити темп...

Мабуть, гарна погода і настрій змусили мене сьогодні таки зупинитися на мить, відкинути всі фільтри і відчути світ сповна...

Парк Франка - за крок до весни. В повітрі стоїть таке передчуття, яке буває перед приємним сюрпризом. Природа ніби ще вагається, подарувати людям весну, чи ще трохи потішити зимою. Лави під ліхтарями, обабіч закручених паркових доріг, поки що порожні. Адже саме вони - головні вісники весни в парку: з приходом цієї пори їх окуповують пари закоханих. А ось і перша пара, наче перші підсніжники, сидять на одній із лав... Чого бракує - це весняного запаху в повітрі. Здається, саме він заражає пристрастю і натхненням на всілякі приємні дурниці, дарує хороший настрій і енергію...

Повз проплив вайлуватою ритмічною ходою кремезний похмурий перехожий. Зсутулившись та напівопустивши голову, він був схожий на каламутний весняний потічок, який беззворотно вимиває залишки зими, а разом із талим снігом - всілякий бруд, усе погане.

На виході з парку дали себе чути і перші весняні пташки - двоє молодиків, очевидно не без чарки, затягнули добру повстанську пісню: "і напевно ти тоді згадаєш, хто любов і мужність поєднав"..

Весняного всім запаху ;)

ГМО і програмування

2011-01-22T00:36:00.002+02:00

Майбутнє. Розмова на софтверній фірмі.
- Робота привалила. Після того як ми їм допомогли з золотими рибками вони дають нам новий проект.
- Шо на цей раз?
- Миші з золотою шубкою.
- Їм шо, рибок мало?..
- Не знаю, сказали, шо мають вже кількох замовників.
- Весело.. Починаю відчуваю себе зоологом-золотарем.
- До речі, моя золота рибка вчора здохла.
- Ну, в тебе була демо версія.
- Та ні, в мене була стара версія. А я ше її хотів дічині подарувати..
- Біда-біда. Можеш з мого акваріуму взяти, вони нормальні.
- Та ні, я вже купив на базарі. Хоч і не золота - зате не ГМО.

Сьогодні про модифіковані продукти, мабуть, чув кожен горобець в лісі, а багато хто вже і скуштував, незважаючи на повсемісне "без ГМО". Але сільське гоподарство - далеко не єдина галузь, де застосовують результати генної інженерії. Наприклад, генетично мидифіковані мікроби можуть виготовляти біопаливо чи медикаменти, очищати токсичні відходи.

Природньо, що виведення нових генетично модифікованих організмів дуже непроста задача, і тут ведуться неабиякі наукові дослідження.

Зокрема, науковці університету з Сан-Франциско разом із біотехнологічною компанією працюють над програмним забезпеченням, яке дозволить біоінженерам розробляти генні ланцюги, протеіни та інші біомолекули, підібно до того, як програмісти розробляють комп'ютерні програми:

Software for Programming Microbes (by Katherine Bourzac, Technology Review, 2011-01-05)

Біо-програміст? Гм, цікаво звучить.

Новий рік 1960

2011-01-03T23:38:00.001+02:00

Готовили ялинку до Нового року. Після 12 годин ми в третій рік служби все ж таки зустріли Новий рік. Били салюти і пускали ракети. Кіно "Круті ступені".

От і пройшов ще один рік, рік служби в Армії. Що я побачив за цей рік? Що я взяв корисного для свого життя з цього року? Нічого. Я убедивсь, як Армія калічить людей не тільки фізично, но і морально. В Армії не найдеш справедливості.

(Записник діда Стаха, 1960)

Стратег

2010-12-19T20:49:00.007+02:00

Коли ше в дітей буває більше свято як на Миколая. Стільки дітисок я вже давно не бачив: з кульками, мигалками і іншими дрібязком, який робить ту малечу щасливою. В такі моменти особливо цікаво спостерігати за ними, вивчати їхню психологію, часом набиратися трохи дитячості.

Зайшов до маршрутки молодий батько з сином і величезною коробкою з написом "Railway". Сіли на заднє сидіння, якраз за моєю спиною. Всю дорогу їхали мовчки і тільки якоїсь миті мовчанку порушив короткий монолог хлопчика. Малий, ніби виринув з глибоких роздумів і продовжував роздумувати вголос:

"Тату, коли я вже буду старший, в старших класах, купиш мені телефон на день народження? На десять років купиш. Або ні, на дев'ять купиш телефон. На вісім ровер купиш. На сім - той ноутбук дитячий. А на десять вже шось просте купиш, правда? - ручку, зошит..."

Олександр Смик у Львові

2010-12-09T00:30:00.015+02:00

Україна - це кров моя
Вона в мені - всередині тече
Вона - як вирва із порізаної вени
А як порозумітись з нею ще
Тепер я знаю достеменно -
Відчути генно!
(Олександр Смик)

Накінець, познайомився із Олександром Смиком - одним із перших українських бардів, засновником жанру. Саме Олександр Смик разом із Олегом Покальчуком і Едуардом Драчем були єдиними, хто співав українською (з 600 виконавців!) на першому всеукраїнському фестивалі авторської пісні у 1987 році у Чугуєві Харківської області. І саме тоді в цих людей виникла ідея згуртувати всіх україноспівних бардів і це стало зародженням жанру української бардівської пісні.

Звичайно, я чув про Олександра Смика не раз, але якось так вийшло, шо ані разу не зустрічав на фестивалях авторської пісні - ні на Срібній Підкові, ні на Бескидах, ні на Дикому меді, ані в Києві на 20 років УСП. Одна справа знати про людину зі сторінок інтернету, і зовсім інше - побачити і почути її вживу, особливо, якщо ця людина - бард. Тому що бард - це найперше особистість, яка має тобі шо сказати; це - "кобзар, розвідник і характерник" (саме тому мене колись обурювало, коли бардом називали всіх підряд, хто тільки взяв в руки гітару).

Стиль Олександра Смика видався мені класичним бардівським. В багатьох сучасних виконавців-бардів пісні дуже зблюзовані, зроковані або зестраджені (не в поганому сенсі, звісно, це просто перехід в інший стиль). А тут було щось таке характерне для бардівської пісні, а ще більше - для співаної поезії - так цей жанр назвали в Україні і як на мене дуже вдало. Протягом вечора, Смик мені нагадував то Висоцького, з якого я колись починав, то мого тата, від якого я почув першу пісню під гітару.

В піснях Олександр підняв багато проблем і важливих питань - від буденних і до вседержавних. І зробив це дуже вміло. Як на мене - це одна з найваждивіших функцій барда - збудити слухача, а не приспати, обурити, а не заспокоїти, відкрити очі, нагадати, показати, змусити думати. Це так само, як колись кобзарі ходили по селах і містах - піднімали народ до боротьби.

Вечір проходив в камерній, майже квартирній, обстановці. Зал був зовсім маленький, але тісно не було, зате затишно. Та все ж хотілося б, щоб це чули більше людей.

П.С. Олександр сказав, шо Срібна підкова, фінал якої так і не відбувся у Львові, мабуть, переїде до Тернополя і, десь незабаром після нового року шось буде! :)

П.П.С. Хто зацікавився - завтра Олександр Смик ше буде у Львові в Палаці мистецтв на 14:00.

Богдан Хмельницький

2010-11-16T17:34:00.000+02:00

Запрошення на цей фільм потрапило до моїх рук майже випадково, буквально перед початком сеансу. В мене якраз були вільні дві години, тому я вирішив, шо зорі сприяють, і пішов в наш 1ий корпус, де мав відбутися показ.

Актова зала 1го корпусу, найбільша у Політехніці, була майже вся заповнена. Зібралися переважно люди старшого і серенього віку. Були і групки студентів, але по їхніх грайливих очах було видно, шо вони готові при першій нагоді обміняти крісло в цьому залі на лавку в парку, тим паче, шо на диво тепла осіння погода, навіть дуже тому сприяла.

Почалося все доволі офіційно і миттєво ситуація проасоціювалася з типовими пафосними заходами, приуроченими різним подіям і постатям, з довгими доповідями шанованих персон, які інші шановані персони слухають з розумними виглядами обличь, поважно киваючи головою, і під які добре засинати. Я вже почав думати про лавочку в парку, але нащастя офіціоз обмежився коротким представленням спонсора та режисера і фільм розпочався..

"Богдан Хмельницький". Автор-режисер - Василь Вітер.

Не буду переказувати самої фабули, скажу лише, шо до кінця фільму вималювався дуже чіткий і цілісний образ гетьмана як полководця і як людини; стали зрозумілими схема і мотиви поведінки Хмельницького. Насиченість історичними фактами місцями трохи втомлювала, але лінія особистого життя, яка теж фігурувала у фільмі, успішно виконувала функцію емоційного "освіжувача". Можна було простежити і багато психології у тому всьому, шо мені дуже сподаболося. Натомість, було мінімум "води" і історичних тлумачень.

Дві години інтесивного потоку інформації - то немало на один раз, тому, голова після фільму стала трохи квадратною, але враження залишилося позитивне. Вже потім, йдучи додому повз омріяні лавочки, прийшла думка, шо якби замість лекцій з історії показували такі фільми, то толку було б набагто більше. Такшо йдіть і дивіться, як буде можливість - то є хороший документальний фільм для мислячих людей.

Світло проти депресії

2010-11-08T01:05:00.003+02:00

А чи знаєте ви, наскільки звичайне світло позитивно впливає на організм. Чого тільки вартує прогулянка лісом чи парком яскравої сонячної днини. Особливо, восени. Світло має здатність підімайти настрій, додавати енергії, організовувати. Натомість, темні, похмурі місця пригнічують, якшо в них довго перебувати, наприклад, працювати або, тим паче - жити, і не бувати на сонці. Навіть самі слова "темний", "похмурий" асоціюються з чимось негативним, тоді як "світлий" - з позитивним і радісним.

Ніколи не задумувався над цими досить очевидними і логічними речами, аж поки не почав цікавитися засобами боротьби з депресією...

Так от, виявляється, шо фототерапія (чи світлотерапі) є "ефективним методом лікування будь-яких видів депресії" [Вікі]. Тобто, якшо в людини депресивний стан, то може у неї замало світла в житті (в буквальному значенні).

В продовження і доповнення теми, поради як уникнути депресії (від к.м.н. Якова Семенюка, повністю тут):

1. За перших проявів депресії активно шукайте заняття, яке б відволікало від сумних думок (хобі, розваги, спілкування з друзями, цікава робота тощо).

2. Почніть робити фізичні вправи (це вважається найкращими ліками від депресії). Помірна фізична праця, особливо на відкритому повітрі, теж значно поліпшує моральне самопочуття.

3. За сонячної погоди намагайтеся обов'язково пройтися вулицею. Сонячне світло сприяє виробленню речовини серотонін, яка "відповідає" за хороший настрій. Яскраве електричне світло, хоча й меншою мірою, теж має таку здатність.

4. Подружіться з водними процедурами. Візьміть собі за звичку зранку і ввечері обтиратися рушником, змоченим у холодній воді з розчиненою у ній сіллю (1 чайна ложка на 1 літр води). Це позитивно впливатиме на фізичні і психічні процеси в організмі. Приймайте ванни з настоями трав або ефірними оліями, відвідуйте сауну.

П.С. Пішов за новою лампою до кімнати :)

Просунуті діти

2010-10-27T03:45:00.005+03:00

Сьогодні зранку мою цікавість збудили дві фрази, які я мимоволі почув у розмові сина з матір'ю. Хлопчик, якому років близько семи, сказав:

Мамо, я - екстрасенс. Я в снах бачу майбутнє.

Як розмова пішла далі я не чув, але відразу уявив собі реакцію мами: екстрасенси, синку, бувають тільки в фільмах, от, вчи математику - виростеш, заробиш гроші, купиш собі справжню машину.. - Так в нас, зазвичай, в корні все обрубують.

Згадав товсезну книгу по Парапсихології, яку бачив на Форумі видавців. В книзі були практичні вправи на розвиток надможливостей. Це був переклад підручника (!) якогось закордонного університету. Виявляється, є навіть вузи, де цього вчать...

Театр Біля Мосту

2010-10-06T01:16:00.003+03:00

В вас бувало таке, шо після перегляду якогось дуже хорошого перфоменсу ви ще деякий час після його закінчення були поза реальністю, залишаючись там, в залі; і лише через годинку-другу ви починали виходити з цього трансу, а щойно пережиті відчуття, яких назбиралося протягом дійсва, починали бити назовні бурхливим потоком піднесення і одухотворення; і відчуття внутрішнього очищення наповнювало вас?

Саме таке в мене після сентиментальної комедії "Каліка з Інішману" сучасного ірланського драматурга Мартіна Макдонаха, режисера Сергія Федотова, у виконанні Пермського театру "У моста" (Росія) на театральному фестивалі "Золотий Лев-2010" у Львові.

Вистава, в якій було все: якісний матеріал, якісна режисура, виразні характери, продумана сценографія, жодної зайвої біганини і спецефектів, мінімум музичних акцентів - нічого того, шо могло б відволікти глядача від сюжетної лінії. Строго витриманий класичний стиль. Весь акцент на акторській грі.

Це хороший приклад класичної форми з якісним наповненням - таке зараз рідкість серед театральних постановок. Найкраща вистава в цьому стилі, яку я коли-небуть бачив.

Коли дивишся не на те, як актори грають на сцені, а живеш, переживаєш, думаєш разом із ними - мабуть, це є показником найвищого рівня театру!

Осінні пустощі

2010-10-03T03:16:00.004+03:00

Восени, коли природа помалу згортається, готуючись до зимової сплячки, а яскраве сонячне проміння лише скользить по поверхні, не віддаючи їй свого тепла, і тільки теплі полудні бабиного літа, як солодкий спогад, тішать осінню природу, шо може краще зігріти, ніж обійми коханої людини.

От і туляться гарячі тіла закоханих в парку на лавочках, топчуться вечірніми стежками взявшись за ручечки, шепчуть палкі лестощі на вушечко, ну і цьомаються зовсім не соромлячись стареньких бабусів, які виглядають через шибку в віконечку і які вже гріються хіба шо до пічок і батарей у своїх квартирах...

От такі-то вони, осінні пустощі.

Хмаринки

2010-09-24T23:34:00.004+03:00

Хто може сказати абсолютно точно, чого він хоче? Напевно хтось дуже цілеспрямований, досвідчений або самовпевнений - скажете ви. Ну добре, тоді запитайте його ще раз про це через місяць. Чи відповідь буде та сама? А через пів року? Через рік?

Звичайно, все залежить ше й від контексту - чим глобальніший контекст і чим далі кінцевий термін реалізації, тим більше може коливатися відповідь.

Те, що людина приблизно хоче можна зобразити у вигляді такої-собі хмаринки "хочу". Хмаринка складається з множини точок і, гіпотетично, людина хоче будь-яку з них (хоча, точки можуть дуже відрізнятися).

З часом хмаринка змінює свій розмір і розміщення. Ці зміни пов'язані з тим, шо людина починає (намагатися) втілювати "хочу" в життя - деякі точки відкидає, деякі додає. Зазвичай, з наближенням людини до мети, хмаринка "хочу" зменшується і конденсується в одній точці.

Є ще хмаринка "можу". Розміри і розміщення цієї хмаринки теж змінюється з часом. Ці дві хмаринки рухаються назустріч і, в кінці-кінців, десь на їх перетині одна з точок матеріалізуються і людина отримує своє "маю".

П.С. Таких пар хмаринок - багато. Вони розкиданих по всіх сферах діяльності людини.

Твої парфуми родом із Парижу

2010-09-08T23:20:00.002+03:00

Твої парфуми родом із Парижу,
З Мілану твій яскравий кардиган,
А в мене - секондхендівський светерочок на крижах,
Та плеєр з магазину "Меломан".

У тебе - те, і се, і сто пар мештів,
Я ж вроду цю вподобав без прекрас.
Так годі вже балакати - запрошую, нарешті,
Мадмуазель на каву чи на квас.

Позичив в вуйка нового жакета,
І бороду зголити не забув,
В старої цьотки Нуськи у саді нарвав букета,
Як добре, шо йї пес прип'ятий був.

Сиділося так хороше з тобою,
І от я майже ключика знайшов,
Як раптом чую, хтось там заважає за спиною,
А це коханий твій до нас прийшов.

Він закричав, шо ти є його люба,
І слухати нічого не хотів.
Мене за чуба ухопив, і я його - за чуба,
Валилися із ним, аж гай гудів.

Найбільше - то жакета було шкода,
За нього місяць в вуйка відробив.
Французька ж парфумерія і італійська мода
Лишили по собі лиш цей мотив.

Кристали

2010-08-28T13:42:00.002+03:00

Вітер життя навіює гору піску, із якої час, як вода, вимиває піщинки, залишаючи тільки цінні кристали. Кристали думки, почуттів, спогадів - усе найкраще і найдорожче, що є у людини. Відполіровані часом, кристали стають чистими і прозорими як діаманти. Ці камінці прикрашають ім'я людини, а іноді стають окрасою всього людства, знаходячи своє втілення у різноманітних творах мистецтва - завмирають на картинах чи в скульптурах, в рядках книг чи музичних творах.. Але навіть, залишаючись десь там, всередині людини, їх цінність ані трохи не зменшується: вони оздоблюють душу людини, проростаючи в ній квітами; роблять людину щасливою. Вони ж дають рівновагу і впевненість, а ще - енергію дарувати щастя іншим.

Дім

2010-08-15T01:27:00.007+03:00

(уривок з суботнього дня)

Обідній час. Я щойно повернувся з роботи на полі, наївся до не-хочу кавуна і в мене залишилося єдине бажання - відпочити від спеки. За хвилю я вже валявся на ліжку в своїй прохолодній кімнаті. На підлозі сидів мій найменший брат і читав казки, а я виконував функцію сонного автовідповідача. Після 3-ї казки він всівся на ліжко і почав розглядати малюнок на фіранці. Там був човен з дашком, хатина на галявині і ше якісь дерева, трави..
- А де ти б жив? - спитав брат, на шо я, не думаючи, тикнув пальцем на човен з дашком.
- А я отут, - він показував кудись між озером і галявиною.
- Отут? - Перепитав я і показав на хатину?
- Ні..
- Тут? - Я знову тикнув на човна.
- Нєа.. - Відповів брат. Я з нерозумінням глянув на нього.
- Отут, на квітці. Я став би бджолою, і жив на квітці...

ЛіхтArt 2010

2010-05-21T00:27:00.008+03:00

З 12 до 16 травня у Рівному вирувало театральне життя - у місті відбувався IV Всеукраїнський відкритий дитячо-молодіжний театральний фестиваль аматорських колективів "ЛіхтArt 2010". На фестиваль приїхало 15 колективів з України, Білорусі та Литви. Графік був насичений - по 4-5 пєс вдень (всього на фестивалі було показано 17 вистав!).

Ми прибули до міста Рівне в п'ятницю ввечері і ще встигли на останню виставу цього дня - "Тіль" (Г.Горін) Зразкової театральної студії "Паралель" з Білорусі. Рокове музичне оформлення (Nightwith, Кіпєлов), жвава динаміка і цікаві пластично-танцювальні рішення, високий рівень виконання - нам дуже сподобалося. До речі, цей театр минулого року отримав гран-прі фестивалю.

Субота фестивалю була похмурою і важкою - переважав депресивний абсудо-філософський жанр, середньої якості постановки. Ввечері виступала трупа "Мінімум" з Вільнюса на литовській мові..

В неділю виступали два колективи, в тому числі і Народний театр-студія "Хочу". Потім був майстер-клас з майстерності актора, який провів режисер рівненського професійного театру Володимир Петрів (чимось мені Висоцького нагадав). Він намагався дати нам зрозуміти шо таке театр і як має працювати актор.

Далі було урочисте закриття (до речі, з цікавими неординарними номерами). Найвищу нагороду фестивалю - "Золотий ліхтар" за виставу "Свинарі" отримали вихідці з Народного молодіжного театру "Від ліхтаря" (організатор фестивалю) - учасники групи "От вінта". Чули про таку?.. :)

Після закриття фестивалю ми пішли в Рівненський академічний український музично-драматичний театр на прем'єру вистави "Калігула" (Альбер Камю, абсурдна трагедія). Для мене це стало найяскравішим моментом перебування в Рівному. Це було помпезно! Було там і для мізків і для очей. Сценографія, режисерська постановка, акторська гра, музичне оформлення, якість і актуальність драматичного матеріалу; поєднання театрального, циркового мистецтва і шоу - це все там було і було на високому рівні. Особливо цікавим для мене видалося сценографічне рішення. Раджу всім, хто матиме нагоду, завітати на цю виставу.

Загалом, мене приємно вразив рівень і активність театрального життя міста Рівне - як в аматорському плані, так і професійному. Також сподобалося саме місто - доволі затишне і люди приємні.. Таке воно, Рівне :)

Травневої ночі...

2010-05-19T00:15:00.004+03:00

Напарфумлена свіжоскошеними ароматами, від неї віяло свіжістю і натхненням. У платті із білого шовку, вона витанцьовувала під музику тиші, красуючись своєю незайманістю і тендітністю - то опускалася, то підіймалася зі зрошеної землі, безтурботно кружляючи біля свого нічного друга. А він незворушним, ледь тремтячим поглядом пронизував її наскрізь, розбавляючи темряву золотавим світлом, яке відблискувало у калюжному дзеркалі. У цьому погляді була вся наповненість денного життя, але не збуджена і метушлива, а розмірена, зважена. Вона вдивлялася в його глибокий погляд, і, не припиняючи свого танцю, ніжно обвивала його струнке тіло. Вони були удвох, навколо панували спокій і тиша, і навіть вітер-бешкетник не наважувався потривожити їх, а, може, заснув десь у кущах. І тільки веселі крапельки дзвінко розсипалися, торкаючись землі...

Дитсадок

2010-05-12T23:46:00.028+03:00

(Пісенька про життя великих діточок)

Приспів:
Тік-тік, так-так, мусі-пусі, а-а-а,
Великі діточки ідуть в садочок.
Тук-тук, так-так, шури-мури, о-о-о,
Великим діточкам - короткі ночі.

Готуємо кашку, наповнюєм чашку,
Вдягаємо маску, складаємо казку.
Притишені звуки, і сплетені руки,
Оголені рухи, розсипані слухи.

Приспів.
... - новий візочок.

Підйоми і спуски, утеча від пустки,
Зготовані пастки, а спробуй не впасти.
Вмикаємо світло, шукаємо свідків,
Не знаємо звідки, рахуємо збитки.

Приспів.
  ... би ще в пісочок.

Незіграні ролі - спитаємо в долі,
Втечемо на волю - натерло до болю.
Завужені рамки, недоспані ранки,
Посади і ранги. Станцюємо танго?

Приспів:
Тік-тік, так-так, мусі-пусі, а-а-а,
Великі діточки не йдуть в садочок.
Тук-тук, так-так, вуґі-буґі, о-о-о,
Великі діточки пішли в таночок.

Стали дітки у рядочок,
Взяли в руки молоточок,
Тукі-тукі, так-так-так,
Ми майструємо літак!
Стас закоханий в Софію,
Гнат і Славік - у Марію,
Та дівчата люблять Рому -
Як все складно в світі цьому!

Приспів:
  Тік-тік, так-так, мусі-пусі, а-а-а...
  Тук-тук, так-так, шури-мури, о-о-о...

Несвідоме і поведінка

2010-05-11T01:13:00.008+03:00

Без лиха не бува добра. (народна мудрість)

Сьодні я напишу свої думки про вплив несвідомого на поведінку людини і механізм формування цієї поведінки. Думки сформовані з рефлексії, які виникли в мене на основі одного випадку з життя, який я опишу згодом.

Людина нічого не робить просто так. На все є своя причина. Часом та причина очевидна і зрозуміла для всіх - тоді говорять про адекватну поведінку (наприклад, молодий спеціаліст іде на роботу, щоб самореалізуватися). Але іноді людина шось таке чудить, шо навіть вона сама не може пояснити, для чого їй це (особливо, коли вона в несвідомому стані). І завжди за цим стоїть якесь внутрішнє свідоме або несвідоме бажання людини. Спробуємо розібратися, як це все відбувається...

Балом "править" несвідоме. Яким чином? Маленька аналогія. Майстер має набір інструментів і (завдяки досвіду) знає як їх можна використати, щоб виготовити конкретну річ. Несвідоме ж має "банк" сценаріїв, які воно використовує, щоб задовольнити конкретне бажання людини. Сценарій - життєва схема, шо і як робити (або шо може відбутися) в певній ситуації, взятий з власного досвіду, з досвіду друзів і т.п., навіть з випадків, про які людина чула або читала. Коли людина починає чогось хотіти, сигнал про це бажання отримує несвідоме людини, підбирає сценарій (з "банку" сценаріїв) для задоволення бажання; пропонує цей сценарій свідомому людини, а свідоме "затверджує" цей сценарій (якшо він відповідає моралі, життєвій позиції людини і т.п.) і тоді виконує його, або "відмовляється" від цього сценарію і "просить" несвідоме підібрати якийсь інший. Тобто, спрощена схема поведінки людини така:

Бажання --> [Несвідоме] --> Сценарій --> [Свідоме] --> Дія

Якшо свідоме людини відключене (наприклад, в стані сп’яніння), то ця ланка втрачається і тоді сценарій реалізовується так як він є, без "цензури", яку виконує свідоме. Часто така реалізація сценарію виглядає дивною, неадекватною в контексті тої людини – в хорошому або поганому сенсі (тоді кажуть: "ніколи б не подумав, шо ти на таке здатний").

Тепер реальний життєвий випадок, про який я згадав на початку (ситуацію і людей змінив, але суть випадку збереглася).

Жили-були хлопчик Івасик і дівчинка Іруся, займалися парним фігурним катанням (були в одній парі). Одного разу на заняття прийшла сестра Ірусі - Катруся. Івасик її вже давненько знав, але ніколи толком не спілкувався. Тут йому вдалося познайомитися ближче і Катруся йому дуже сподобалася. Він захотів її побачити ще раз, але не знаходив причини для зустрічі.

Кілька днів по тому він повертався разом з тренеркою додому. Була розмова на вільну тему і тренерка розповіла йому історію, як колись давно одного разу вона танцювала з хлопцем і він ненароком втратив рівновагу, бо не був надто фізично підтягнутий, і вони разом повалилися на підлогу. Тренерка була майстром розповідати історії і Івась дуже яскраво уявив собі цю картину, вона йому видалася дивною, навіть трохи парадоксальною.

Наступний день в Івасика був дуже насиченим. Він думав відіспатися до 10, та з самого рання 7:30 до нього додому несподівано приперся його брат (бо братові забаглося фотки якісь там переписати). Івась спочатку нагримав на брата, але коли той пішов, навіть зрадів, шо так рано встав і зразу взявся за роботу. Так він пропрацював кілька годин, потім бігав по місту, вирішуючи всякі свої справи. А коли після обіду виходив з дому (на черзі було ше кілька справ), поспіхом закривав двері і зламав ключа (на великий подив собі). Оскільки закрити двері він не встиг - довелося справи відкласти на півгодини і дочекатися, поки під’їхав батько і привіз інший ключ. Правда, за ту півгодини він встиг перечитати одну статтю (шо хотів зробити вже давно, але не мав на то часу).

Пізньому вечері в нього був генеральний перегляд його композиції з фігурного катання. Вимотавшись за цілий день, на репетиції він був виснажений, заморений. Отож, вони з Ірою ковзали на льоду і ось, наприкінці композиції, коли вони виконували досить складний рух, Івась втратив рівновагу і повалився разом з Ірусьою на лід. Ірця добряче гримнулася, розбила коліно до крові (каталася в спідниці, тому голим коліном вдарилася об лід). Викликали лікаря - він оглянув і сказав, шо серйозного пошкодження нема, "до весілля заживе".

Івасик взяв таксі, чемно відвіз Ірусю додомцю, ну а там... Її сестра Катруся... От і зустрілися.. Він залишився на чай і вони собі побесідували...

На цьому прикладі добре видно, як працює та схема. Бажання було "замовлено" у несвідомого, а сценарій був сформований з розповіді тренерки. Це був зовсім неприйнятний сценарій, але… Через надмірну втому свідомість хлопця була відключена. Крім цього, ранній підйом і зламаний ключ - події, які підготували його свідомість до вечірнього сценарію; приспали її пильність. Ці події за суттю аналогічні вечірньому сценарію: ранній підйом - несподіваний, проти власної волі і бажання, але після цього прийшло задоволення через виконання роботи; зламаний ключ - сталося несподівано, дивно і проти волі хлопця, але потім отримав задоволення від прочитання статті. Завдяки цьому всьому несвідоме успішно запустило вечірній сценарій (несподівано і проти свідомої волі самого хлопця), чим задовольнило його бажання.

Мораль того всього в тому, шоб заповнювати "банк" сценаріїв максимально прийнятними, сценаріями, ібо в деяких особливих випадках ці сценарії можуть успішно виконатися без свідомого дозволу самої людини.

Якісно. Різнобарвно. Емоційно

2010-05-02T16:11:00.003+03:00

Про Бабкіна я дізнався не так давно. Чув про нього багато хорошого від друзів, знайомих і незнайомих; від них же чув його пісні і вже встиг їх полюбити. Кортіло потрапити на живий концерт, шоб на власні очі почути і на власні вуха побачити. Отож, коли Інтернет зашумів, шо Бабкін приїздить у Львові, я побіг в касу за квиточками. Ціни були лоскітливі, але збуджена цікавість взяла верх і ось, 1 травня о 18 годині я сидів в залі філармонії..

Концерт почався, а мої слова закінчуються, тому шо далі були суцільні емоції.. Такого заряду енергією і позитивом від концерту в мене давно не було! Тут можна було б довго розказувати про голос Бабкіна, про тексти пісень, про якість музики, емоційність, міміку, але все одно не передати того, шо відбувалося в залі... Там треба було бути!

Remote Love

2010-04-20T23:21:00.010+03:00

(Для тих, між ким - відстань)

Весняний вечір, чути гомін і спів.
Наша втеча і розмови без слів...
Відчуваю твоє тепло,
Погляд твій зупиняє час,
Забираєш мене у полон,
Та розлука очікує нас.

Приспів:
   Відстань і чекання, |
   Бажання сон, |x2
   Кохання мить,    |
   І вічність самоти... [1]
   І тільки я і ти... [2]

Мої будні стали сірі й пусті.
Надворі людно, але хто вони всі?..
В моїм серці жевріє вогонь,
Тихим смутком стелиться дим -
Де той запах твоїх долонь?
Я без тебе зовсім один!

Приспів.

Твій подих, мій подив, зчарований я!
Мій дотеп, твій дотик, а-а-а...
Так хочу бути, так хочу чути,
Але-е-е-е...

Приспів.

Пейший місяць

2010-04-16T23:54:00.009+03:00

Сьогодні минув рівно місяць, як я на роботі. І якраз сьогодні відбувся перший мій реліз (то коли замовнику показують його трохи готове замовлення). Хоча я тільки вчуся і, наразі, мій вклад в проекті - як капля в морі, але все одно приємно. По переду ше велика купа всього, з чим треба розібратися і шо освоїти, але вже якийсь досвід є і це добре.

Розповім трошки про те, як працюю.. Зразу скажу: якшо хтось думає, шо програмування - то шось сухе і суто технічне, той помиляється.. :)

Більшу частину часу я проводжу в королівстві Жаби Скріпт. Це величезне королівство, майже без законів. Тому, якшо не дивитися за порядком, то починає панувати анархія зі всіма наслідками. На щастя, в цьому королівстві живе добрий паладін Джей Квері, який всім дуже допомагає.

Ше одне володіння - королівство великої Бази Даних. Це королівство банків і складів - там зберігають цінні і не дуже речі. Ми возимо туди товар з королівства Жаби Скріпт разом з помічником Джея Квері - Джейсоном. Наші торгові шляхи пролягають через Дот Нет, який лежить між цими двома королівствами. Дот Нет - це величезний союз кількох князівств. Всі ці князівства схожі за устроєм і основна відмінність між ними – це мова. Так, у князівстві, в якому я буваю, розмовляють на казковій мові - До Дієз. Це дуже цивілізоване князівство, в якому створені ідеальні умови для життя.

Трошки про жителів королівства Жаби Скріпт. Тут живе дуже багато темних сил програмування, які дуже люблять анархію - великі і малі створіння, яких називають багами – це привиди які ховаються по різних закутках і часто можуть вдавати з себе фіч. Фічі - це світлі створіння, їх дуже люблять. Багів ніхто не любить, на них ходять полювати із дебагером (то спеціальна зброя для знищення привидів).

Також в королівстві Жаби Скріпт живуть такі створіння, як браузери: молодий Хром - гарний і спритний - дуже перспективний малий; шустрий і бувалий Фаєрфокс (його так обізвали через те, шо в нього голова вогняної лисиці); старий і повільний Експлорер. Це все поважні персони і з ними доводиться рахуватися. Для того треба стежити за порядком в королівстві, інакше хтось з бравзерів як розізлиться, то буде біда. Зазвичай найбільше проблем з Експлорером, тому шо він часто тупить, нервує, а за його неповороткими плечима дуже люблять ховатися підступні баги.

Але кого найбільше всі бояться і поважають - так це пана Реліза. Він ніколи не приходить раптово - завжди попереджає завчасно. Біда в тому, шо він страшенно не терпить багів, бо ті полюбляють його дражнити. До приходу пана Реліза всі ретельно готуються і баряться з темними сили.

Отаке воно, нелегке, але цікаве життя програмістське :)

Справи кухонні

2010-04-08T02:24:00.006+03:00

Людський мозок схожий на кухонну плиту з однією камфоркою. Готувати кілька страв одночасно - не ефективно: доводиться постійно переставляти кастрюлі, чекати поки одна нагріється і почне кипіти, потім забирати, ставити іншу і т.д. Звичайно, найпростіше - готувати тільки одну страву, а від решти відмовитися. Можна також взяти маленькі кастрюльки, такі, шоб їх всіх можна було одночасно помістити на камфорці. Але в маленьких кастрюльках - мало їжі, а апетит в нас - огого! Шо робити, якшо хочеш повноцінного комплексного обіду?

Потрібно, ту камфорку розпекти до червона, тоді кастрюлі будуть дуже швидко розігріватися і не встигатимуть охолонути, поки стоятимуть збоку і чекатимуть своєї зміни. А шоби камфорка не перегрілася, окрім гарячих страв, тре вживати всілякі холодні страви, овочі і т.п. Головне - правильно сформувати раціон і підібрати хороші рецепти :)

П.С. Не дарма в народі кажуть: одна камфорка - добре, а дві - ще краще! :)

Простір-2010

2010-03-31T21:28:00.012+03:00

(Ця стаття буде на російській мові - для друзів із зарубіжжя)

Театральные фестивали - это всегда хорошо. А еще лучше, если твой спектакль высоко оценит зритель и жюри. На II-м международном молодежном театральном фестивале "Простір" театр-студия "Хочу" была отмечена высшей наградой - гран-при фестиваля. И, наверное, не даром, ибо много было вложено в работу над "Самоубийством одиночества" - спектаклем, который мы показывали. Но на фестивалях главное - не награды (хотя очень приятно, когда они есть), главное - это новые знакомства, много увиденного и услышанного, обмен опытом и расширение кругозора (именно такое ощущение у меня после возвращения домой). Вот об этом я и хочу немножко написать...

Итак, "Простір". Фестиваль проходил в Чернигове и длился три дня, по три спектакля в день. Из 9-ти спектаклей больше всего мне запомнились эти три:

1) "Вигвам" (театр "Иллюминатор" из Чернигова). Спектакль одного актера (точнее актрисы), очень неоднозначный, непонятный, философский. Авангардный абсурд. Понравился он мне тем, что заставил думать (теперь я знаю, что абсурд мне нравится больше чем сухая классика).

2) "Маленький принц" (театр "О!" из Донецка). Спектакль двух актеров, инсценирование известного сочинения Антуана де Сент Экзюпери. Очень люблю это сочинение за большую глубину и в то же время детскую простоту. Задел, заставил задуматься над многим... Честно скажу, я пол спектакля плакал...

3) "В ожидании письма" (театр "Палепе" из Вильнюса, Литва). Это было что-то особенное! Спектакль в форме концерта. Гости из Прибалтики подарили зрителям час живой музыки, пения и прекрасных миниатюр. Все это выглядело очень гармонично, естественно и живо. Я думал, что половина этих актеров - студенты консерватории, но, как узнал потом, даже режиссер, который написал всю музыку спектакля (а ее было немало) - молодой парень без специального музыкального образования - по словам его друзей-актеров он играет на всем, к чему прикоснется :). Что меня еще больше удивило - сценарий спектакля тоже они сами сочинили. Вот молодцы! Очень талантливые и, как оказалось потом в неформальном "интеграционном" общении, - люди с большими теплыми сердцами...

Не могу не вспомнить еще два театра, с которыми ми довольно близко познакомились (их спектакли мы не увидели потому, что на один мы опоздали, а второй был непосредственно перед нашим выступлением). Театр "Наш дом" из Харькова - первые, с кем мы познакомились в общежитии. Это группа молодых амбициозных ребят - славный и перспективный народ. Театр "АмаТеа" - хозяева фестиваля, участники этого театра - наши гиды в Чернигове. С гидами нам очень повезло - у нашего театра их было целых три - Антон, Оля и Олег. Спасибо большое, за то, что помогали нам и провели много времени с нами (особенно Олегу Гончару и Оле)!

После фестиваля мы вернулись воодушевленные, полные новых идей, свежих сил - готовые к новой творческой работе!..

За діло!

2010-03-21T23:59:00.006+02:00

В п’ятницю був мій перший робочий день і з нього розпочався новий етап в житті. Отже, тепер є три справи, якими я буду паралельно займатися:

1. Навчання в аспірантурі і наукова робота.
2. Робота за фахом на фірмі.
3. Участь і гра в театрі.

Щоб робити це все якісно, доведеться ефективно організовувати свій час. Вільного часу стане мінімум. В дечому доведеться обмежитися, але відчуваю, шо така самореалізація зараз важливіша (робота - це цікаво і корисно, давно пора :) )...

Ну шо ж, з Богом!

П.С. А в місто прийшла весна з усіма її проявами і вдень тісно від купи народу, кучкування, парування і просто метушні. Зате ввечері, коли більшість вже розповзлася по домівках, а мокра від недавнього дощу бруківка і кам’яні мармурові плити віддзеркалюють жовте світло ліхтарів, місто стає особливим, заспокоює, дарує романтичний настрій і натхнення..

Про театр

2010-03-13T00:22:00.004+02:00

Знайшов і вирішив викласти свої роздуми і враження (піврічної давності) про театр, театральне мистецтво і роботу в театрі (як учасник театру-студії "Хочу").

Нагадаю, шо в "Львівській політехніці" є театр-студія "Хочу", в якому беруть участь всі кому це цікаво і хто це любить (здебільшого, звісно, студенти і випускники Політехніки). Театру вже більше 20ти років, але склад молодий - ми активно розвиваємося, постійно намагаємося ставити щось нове і цікаве, працюємо над майстерністю, їздимо на театральні фестивалі і т.п..

Отож, роздуми очевидця.. :)

Для чого людям театральна студія. Напевно, для того, щоб не стати закам'янілою шестернею в механізмі наших рутинних повсякденних справ. Це - для душі. І (може це банально) - так цікавіше.

Театр - один із способів творчого самовтілення. Взагалі таких способів є багато - можна, наприклад, записатися в ансамбль чи ходити на хор. Чим відрізняється театр - тут, переважає художнє слово, сценічна мова. Але, зазвичай, гру на сцені поєднують і зі співом, і з грою на інструментах, і з танцями - актор має вміти все це.

Ше чим театр відрізняється - це інтелектуальність. В багатьох інших видах мистецтва переважає "мистецька" складова - те, шо сприймають на рівні відчуттів і емоцій: в піснях і музиці - мелодійність, в танцях - краса рухів і грація. В театральній грі дуже важливим є смислове навантаження матеріалу. А вже для передачі суті глядачу, актор підключає емоції, почуття, пропускає через себе. Напевно через свою інтелектуальність театр вимагає інтелектуальнішого глядача.

На сцені актор спілкується з глядачем. При будь-якому спілкуванні відбувається обмін енергіями між співрозмовниками (правда ж, приємно відчувати себе після спілкування з цікавою позитивною людиною). Актор подає глядачу концентрат думок, а глядач відповідає.. (тут важко пояснити чим - це треба відчути, будучи на сцені). В результаті відбувається потужний енергетичний обмін, з якого збагачується і актор і глядач.

Як працює актор. Робота актора - це цікава робота. Робота над собою, на матеріалом, над створенням образів. Творча і інтелектуальна. Щоб опрацювати матеріал потрібно його осмислити головою і серцем. Внутрішні емоції є рушієм, а логіка - контролером. Емоційне перегравання виглядає не по-справжньому.

Що притягує до студії. Робота з творчими людьми. Дуже цікаво працювати з режисером - дуже сильна енергетика, є чому повчитися. Дуже цікавими і мотивуючими є театральні фестивалі - з'їжджаються творча молодь з усієї України (а то й закордону). Створюється якась особлива піднесена атмосфера, і після таких фестів відчуваєш себе дуже позитивно і повним енергії.

Пояснення сновидінь

2010-03-09T14:40:00.010+02:00

Напевно, кожен час від часу задавав собі питання: чому мені наснилося те або те? Іноді сновидіння бувають настільки заплутані і незрозумілі, шо дехто навіть дивується: як це мій мозок міг таке згенерувати..

Насправді нічо просто так не сниться. Щоб дізнатися про механізм сновидінь раджу прочитати працю Фрейда "Про сновидіння", де доступно описано принцип сноутворення.

Я ж розкажу про те, як я "розбираю" свої сни..

Зазвичай, якшо я прокидаюся вранці і пам'ятаю своє сновидіння, мені на його розбір йде від кількох секунд до кількох хвилин.

Те, шо ми бачимо в сновидіння завжди пов'язане з тим, шо з нами зараз відбувається (в житті) або шо ми хочемо, шоб відбувалося. Іноді прямо це і сниться (наприклад, студенту може приснитися, як він склав іспит). Але це найпростіший випадок. Часто відбувається заміщення ситуації, заміщення людей або і перемішування кількох ситуацій/людей. Можливо, так наше несвідоме переносить поточну ситуацію на наш попередній досвід, щоб допомогти нам прийняти правильне рішення. Несвідоме працює з відчуттями (тут під словом "відчуття" я маю на увазі внутрішній стан - переживання, почуття, емоції): поточна ситуація (яка з нами відбувається або має відбутися) викликає в нас певні відчуття; несвідоме бере їх і показує нам ситуацію з минулого, при якій в нас були такі ж відчуття (іноді точного відповідника нема, тоді кілька ситуацій з минулого "накладаються"). Тобто, спрощена схема формування сновидіння така: ситуація -> відчуття -> сновидіння.

Шоб пояснити сновидіння треба пройти зворотнім шляхом: сновидіння -> відчуття -> ситуація. Згадуємо сновидіння (бажано це робити зразу після пробудження, на "свіжому ґрунті") і зосереджуємося на тому, які відчуття воно в нас викликає. Шукаємо, шо зараз в нашому житті викликає такі ж відчуття. Все. Ми знайшли головний мотив сновидіння. Важливо при цьому не думати, а саме відчути. Думання може повести неправильним шляхом. Далі, вже після того, як відчули, можна допомогти собі логікою, шоб пояснити деякі деталі.

Тепер, коротко, приклад. Цієї ночі мені наснилося, шо я в школі здаю нормативи з фізкультури. Як тільки я прокинувся і згадав це сновидіння, відчуття мені підказали ситуацію - в п'ятницю в мене співбесіда. От така от асоціація в мого несвідомого...

(пішов качати прес.. :) )

Сублімація?

2010-03-03T23:25:00.036+02:00

Поговори хоть ты со мной... (з пісні)

Буває, шо в голові починає крутитися всяка "дурня" - воно зароджується і починає розбухати, як тісто на дріжджах.. Я про ті думки, з якими можна залізти в страшну дебру - вони доводять до депресивного стану, глибокої меланхолії, відчаю, апатії.. Шоб не дійти до такого стану, ми шукаємо собі когось, щоб ділимося цим (це той варіант, коли шукаєш поради - швидше, потреба виговоритися, потреба того, хто б тебе просто вислухав). Найчастіше це - наші найкращі друзі, рідше - просто друзі і знайомі, ше рідше - випадкові зустрічні люди (наприклад, сусіди в поїзді).. Виговоришся і стає легше.. Але іноді нема з ким поділитися або нема бажання і тоді це все "закисає" всередині і зникає само по собі через деякий час (це найважчий для людини варіант).

Не багато є таких людей, які готові терпеливо тебе вислухати, а ше менше - які здатні зрозуміти.. А може справа в тім, шо важко розказати, пояснити в чім проблема, бо те внутрішнє - ірраціональне - його важко передати, зрозуміти, піддати логічному аналізу.

Хм.. А чи не краще перетворювати ірраціональне в ірраціональне? А не шукати раціональний відповідник...

Тут може допомогти спілкування з канвою (під словом "канва" маю на увазі засоби якими/з-яких можна шось створити, виготовити), наприклад, мистецькою канвою. Кажуть, шо мистецтво - це засіб спілкування з людьми через мистецькі твори, але, насправді, справжнє (безкорисливе) мистецтво - це саме спілкування з канвою, на якій створюється твір.. Чому? Бо в процесі творення ми не думаємо, шо хтось його буде читати/слухати/дивитися. Це вже коли воно готове, може прийти думка його комусь показати. отже, це є спосіб "виговорювати" внутрішнє не з людьми, а з неживими об'єктами...

Наприклад, спілкування з якимось музичним інструментом в цьому контексті - пошук музично-мелодійного відповідника своєму внутрішньому стану. Шукаючи цей відповідник все, шо є всередині помалу "виповзає" назовні, ти ніби витягуєш його звідти (несвідомо і непомітно для самого себе) і в результаті народжується мелодія. І цей момент дуже дивний, бо ти, наче, і не виговорювався (вербально) і в той же час те, шо в середині, кудись зникло (як зникає після спілкування з другом).. Голова звільнилася - повернувся спокій і звичний позитив. Насправді ніц нікуди не зникало, а матеріалізувалося у вигляді музики.

Шоб спілкуватися треба знати мову. Тут все очевидно - це як в звичайному, людському спілкуванні: можна виразитися абияк - трьома словами чи "на міґах", а можна цілу поему розписати в яскравих фарбах зі всіма нюансами. Чим краще знаєш мову, тим чіткіше, виразніше можеш виразити своє внутрішнє.

Напрошується думка, що спілкування з канвою - це спілкування з самим собою. Але тоді, мабуть, таке спілкування відбувається на несвідомому рівні, бо усвідомленого (мисленнєвого) розбору і вирішення проблеми не відбулося. І це класно, бо від думання невідомо над чим хіба голова болить, а толку мало.

Цікаво, шо через отаке спілкування може не залишитися слів для людей...

Ось результат одного такого спілкування з канвою:
"Космополітен під клепсидрою"

Анонс

2010-02-25T00:57:00.010+02:00

Грош цена вашей физике, если она застилает для вас все остальное: шорох леса, краски заката, звон рифм. (Лев Давидович Ландау, видатний радянський фізик-теоретик)

Багато хто дивується, коли вперше чує, шо в Політесі є театр. Але в багатьох техніків - поетичні душі і вони прагнуть свого вияву і втілення. Звісно, є безліч інших колективів - співочих, танцювальних, музичних - ці більш звичні. А що театр?

Театр - це справа інтелектуалів. І він збирає особливих людей. Приходять десятки - залишаються одиниці. Це ті, які з часом розуміють, шо не можуть без театру. Хоча, не так: можуть, але не хочуть. І це не настільки від талантів залежить. Талант звісно теж, але основне - це бажання шось сказати, показати, донести до глядача. Адже саме театральні вистави дуже часто допомагають глядачу вивільнити душу і прочистити мозок.

Театр-студія "Хочу" - це надинамічніший творчий колектив в Політехніці. Нашому театру вже більше 20-ти років, хоча поточний склад в ньому дуже молодий - найстаршому з нас всього 8 років (як учаснику, звісно). Щоразу приходять нові і нові люди. І кожен щось бере для себе, щось відкриває. І найперше і найголовніше - відкриває шось в собі.

Актор - це величезна праця. Рух на вдосконалення майстерності і вдосконалення себе внутнішнього. Шлях довгий і нелегкий, але цікавий і творчий...

1 березня, 1 корпус Політехніки, 18:00 - звітний виступ народного театру-студії "Хочу". Ми підготували 2-годинну програму, в якій спробуємо: орати метеликами разом із Ігорем Калинцем, уявити як тричі являлася любов Іванові Франкові, пройтися із сонцем на плечі разом з Богданом-Ігорем Антоничем і, накінець, довести самотість до самогубства за рецептом Неди Неждани.

Отож, чекаємо! :)

Люби цю жінку

2010-02-15T01:40:00.006+02:00

Останній тиждень крутилися рядки з цієї пісні.. Чув її двічі вживу на фестивалях авторської пісні ("Бескиди 2008" та "Дикий мед 2009"). Сьогодні відкопав старі записи і ше раз переконався, наскільки це гарна пісня...

Люби цю жінку, пил з її очей
Хай вимивають сльози за тобою.
Як шовком укривай її любов'ю,
Собою укривай її вночі.

Люби цю жінку, між твоїх долонь
Вона собі шукає порятунку
І воскресіння в кожному цілунку.
Бери її в п'янкий полон.

Бери цю жінку силою очей,
Ґвалтуй її розхристане безсоння -
Тужливий звір невиспаних ночей
Хай розбиває груди в шкло віконне.

Неси її, крихку як порцеляна
До губ своїх, солодку і гірку,
Зчаруй її, зчаровану до п'яна
Цілуй її, глибоку як ріку.

І проростуть із тихої землі
І зацвітуть весняною жагою
Твої бажання в імені її,
Її бажання сповнені тобою.

Люби цю жінку, випиту до дна,
Заповнену тобою до безтями
Всіма її вчорашніми життями.
Люби її, вона - твоя весна.

Автор слів - Лідія Лазурко. На жаль, про неї нічого не знаю і в інтернеті нічого не знайшов.

Автор музики і виконавиця - відома співачка-бард, учасниця багатьох фестивалів естрадної та авторської пісні Лілія Кобільник. Родом з с. Верхнє Синьовидне, зараз живе в Дрогобичі, викладає в Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. І.Франка. Її я бачив і чув - дуже глибока і сильна людина.

На жаль, рідко бувають у Львові вечори отаких - справжніх бардів...

Бій із самотністю

2010-02-12T00:18:00.008+02:00

(Оповідання-сон. Увага, много буков! )

Гаряче весняне сонце досягло зеніту і щедро та невблаганно обдаровувало своїм теплом. Галявину вкривав рясний м’який зелений килимок. Трава вилискувала на сонці. Поруч ріка безшумно несла свої води у бездну океану. У цьому місці ріка завжди спокійна - відпочиває після бурхливого спуску з гірських вершин. Вода була чиста і прозора, сонячне проміння проникало в її володіння і тішило маленьких рибок, які рясним косяком тусувалися поміж тендітних водоростей. З іншого боку галявини простягнувся величезний ліс і в ньому теж вирувало життя. Найбільше було чути птахів - двоє солістів дзвінко перекидалися чудернацькими музичними фразами. Решта імпровізованого пташиного оркестру працювали менш гучно, та не менш чудернацько і граційно. Всі ці хаотичні звуки творили неймовірної краси музику, яка заповнювала весь навколишній простір.

Він лежав в тіні під деревом, ховаючись від палючого сонця і надокучливих мух. Після нещодавньої трапези голова ліниво опустилася додолу. Думки зароджувалися і тут же зникали в дрімотливому тумані. Сон майже опанував все тіло, але надокучлива муха то дзижчала біля вуха, то нахабно всідалася на ніс, не даючи заснути... В цій боротьбі сну з мухою непомітно перевалило далеко за полудень і сонце вже заглядало з-під крони дерева прямо йому в лице. В повітрі стояла духота. Відчувши на собі сонячний погляд він потягнувся і позіхнув, висолопивши довгого тонкого язика. За мить він зрозумів, чого йому бракує і зразу ж вирішив задовольнити своє бажання. Сонне тіло повільно піднялося з трав’яної лежанки і попленталося до річки. Він зробив кілька ковтків, а тоді почав плавно віддавати себе водяній прохолоді. Занурившись по саму бороду, він задоволено прижмурив очі. Він дуже любив плавати, особливо в час, коли вода рятувала від спеки...

Дрімотливий туман порідів і крізь нього проглядали теплі спогади дитинства. Згадав, як мати поверталася з полювання і вони, разом з братами, частувалися свіжою здобиччю. Потім мати довго вилизувала їхню шерсть і напоювала своїм молоком. Так вони і засинали біля її грудей... Згодом, мати вчила їх полюванню. Він був найзавзятішим мисливцем і вона радо брала його з собою. Мати була майстром в полюванні і він дуже гордився нею. Вона завалювала жертву, а він вибігав із кущів і помагав їй поратися. Очі малого горіли від радості, наче ця впольована дичина була його особистим досягненням.

Згодом, коли сила і впевненість наповнили його тіло, він почав ходити на полювання сам. Спершу спроби були неуспішними, але після кожної поразки він ще більше запалювався. Його цікавив не так результат, як сам процес... Та врешті був і перший результат. А за ним другий і третій... Він впевнено освоював вміння полювати. Його тіло стало спритним і вправним, він входив в смак. Вишукуючи і підстерігаючи дичину, він забував про все на світі. Полювання захопило його з головою. І чим досконалішим ставало його мисливське вміння, тим рідше він повертався до материнського дому. Одного дня він відчув, шо йде назовсім… З того часу почалося його самостійне життя.

Пройшло зовсім небагато часу і полювання стало буденним ділом. Його майстерність досягла вершини, його навик дійшов до автоматизму. Це було для нього як фізична розминка. Іноді дичина тікала він нього, але він ніколи не залишався без їжі. Здавалося, він досяг чого хотів і тепер міг сповна насолоджуватися життям: їжа, природа, чудові краєвиди, самостійність і впевненість в собі – все це в нього було. Чого тут може не вистачати? Хм, а може, кого?..

Часто поряд з самостійністю і самодостатністю крокує самотність. Вона зовсім непомітна, коли ти у вирі подій. Боротьба і шлях до мети затирають це відчуття. Вони заповнюють собою весь простір в голові, не даючи можливості проникнути сигналам від серця. Але як тільки боротьба вщухає, самотність проростає наче бур'ян. Спочатку він ледь помітний, але дуже скоро ним заростає все поле. Його ні викосити, ні виполоти – тільки, засіявши щирі теплі почуття, можна позбутися цього бур'яну самотності...

Самотність була його звичним станом від тоді, як він став дорослим. Але тільки зараз він відчув її присутність. Вона торкнуся його легким смутком і знову навіяла теплий образ його дбайливої люблячої матері. Картина за картиною змінювалися в голові, яку знову оповив дрімотливий туман.. Сонце вже майже зайшло, муха кудись ділася і він заснув...

"Цього разу новий рік за китайським календарем припадає на день Валентина! Починається рік тигра!" - пролунав невідомий голос невідомо звідки.. "А й справді! Це ж мій рік! А, значить, мені пощастить.. :)" - подумав він і отямився вже йдучи по темному лісі. Ноги самі цілеспрямовано несли його, а вело їх якесь дивне відчуття, чи точніше - почуття всередині. Це щось нове - зовсім не те, шо вело його на полювання і до чого він так звик. Це почуття зосередилося десь в області грудей - там було тепло і незвично приємно. Звідти воно йшло до голови, де створювало особливу піднесену атмосферу; а вже з голови розходилося по всьому тілу, наповнювало кожен м'яз, кожну клітину, кожну фібру. Здавалося, тіло розквітає від цього почуття, а з ним розквітає і все навколо. Його несло як на крилах, він випромінював тепло і радість. Він наче забув, шо йому треба бути "злим і каварним", здавалося, шо зараз його б навіть козуля не злякалася і вони би разом поскубали травичку. Але йому було не до козуль - в нього була інша мета, яку він і сам ше до кінця не усвідомлював...

Минув якийсь час і в сутінках нічного лісу повіяло ранком. Він йшов по невідомій стежині і звернув в бік галявини, з якої просочувалися перші промені світла. Галявина була трохи просторішою за ту, на якій він жив. Місцина йому видалася рідною. Внизу протікала річка. Тут і там з трави було видно гладко відшліфовані каменюки. Колись це все було дном ріки, та й зараз, під час сильних дощів, або коли в горах тане сніг, річка виходить з берегів і затоплює галявину. Він задивився на ранкове сонце, та раптом помітив, як біля лісу шось заворушилося. Він насторожено глянув в бік лісу і завмер...

Прекрасна молода тигриця красувався на яскравому тлі, залитому ранішнім сонячним світлом. Вона відпочивала після нічної прогулянки, а побачивши чужинця підвелася і пильно дивилася на гостя. Її здивовано-цікавий погляд пронизував його наскрізь. Зіниці були маленькими, карі очі - виразними, чітко підведеними. Ранішнє проміння додавало її кожушку гарячого відтінку. На голові був гарний симетричний рисунок, а чорна родимка зліва додавала особливого колориту. Шию прикрашав пухнастий білий комірець. Все тіло було граційним і підтягнутим. Маленькі вушка вслухалися в гостя…

Він зробив два кроки їй на зустріч і... Впізнав її! Це була тигриця, яку він перестрів одного разу, коли вибирав собі територію для полювання. Та зустріч була настільки короткою, а він був настільки захоплений своїм мисливством, що відразу ж забув про неї. Але зараз та перша зустріч чітко постала в його уяві... Голова враз наповнилася чимось солодким і п’янким, а серце забилося ще сильніше.. Він зрозумів, шо саме сюди і хотів прийти.. Кров пульсувала в його жилих і ця кров була просякнута почуттям, яке його вело...

Сонце покотилося вгору. А тигр і тигриця так і не зрушили з місця. Вони мовчки дивилися один на одного, не зводячи погляду...

Наступні дні він знову приходив на ту галявину зустрічати сонце. Він почав жити цими ранками. Все інше стало неважливим, відійшло кудись далеко, зникло, як зникає тінь, якшо на неї спрямувати світло. І йому здавалося, що це світло йде від тигриці, а не від сонця. Він заряджався ним і воно світило для нього і в ньому цілий день і цілу ніч, аж до наступного світанку...

Та одного ранку, підходячи до галявини, його не зустріли веселі вранішні промінці, як завше. Він вийшов із лісу і побачив, шо небо затягнуте хмарами, а все довкола вкрите легким туманом. В повітрі стояла напруга. Природа була в передчутті чогось недоброго. Тигр глянув в бік, де його завжди вітали привітні очі тигриці, але замість милого погляду почув вороже неприємне сичання. Це був господар галявини, який щойно повернувся з кількаденних оглядин території. Він лежав у позі сфінкса, а тигриця сиділа збоку, підвившись на двох передніх лапах. Сичання господаря наростало. Побачивши, шо нахабний чужинець не йде, господар встав і почав кружляти біля тигриці, набираючи агресії і нервово гаркаючи то на неї, то в бік гостя. Він все більше та більше розпалювався і, врешті, захлинаючись від злості, несамовито заревів на весь ліс…

Гість стояв незворушний, дивлячись то на розгніваного господаря, то на збентежену тигрицю. Він знав, шо це – чужа територія і, що він повинен покинути її, і більше ніколи сюди не повертатися. Однак щось всередині не тільки не давало йому піти, а й прибавляло сміливості і нахабності залишитися. Піти означало б змиритися з самотністю.

Він глянув на тигрицю і побачив в її очах сигнал. У кров прибуло адреналіну, тіло враз мобілізувалося і пішло в атаку. Він кинувся на противника і зробив три різкі удари лапами по голові. Той аж відскочив від несподіванки. Не вичікуючи наступного удару, господар дав здачу. За мить вони обоє вскочили на задні лапи і, вимахуючи хвостами як батогами та ухиляючись від ударів, почали боксували один одного.

Господар не на жарт розійшовся. Він лупив гостя як тільки міг. То заганяв його в глухий кут, то намагався підкосити, збити з рівноваги – вперто відстоював свою територію і явно не збирався її нікому віддавати, тим паче цьому пройдисвіту і нахабі. Але нахаба і собі нівроку розмахував лапами і добряче боки латав господареві, і то так самовпевнено, шо точно не думав вступатися звідси. Так вони лупилися та так ревіли, шо аж пташки в лісі притихли. А позаяк сили їх були майже рівними, то бій обіцяв бути затяжним і кровавим…

Та несподівано господар спіткнувся об каменюку, а завойовник тільки того й чекав. Він подався корпусом і повалив противника на землю. Вже за мить завойовник готовий був нанести кілька вирішальних ударів чи вп’ялитися в противника зубами і цим остаточно довести свою силу. А тоді холодно прийняти поразку та покору противника і дарувати йому життя, відпустивши у пошуках іншого місця. Він ше не знав яким буде кінець, але вже бачив перед собою цей момент перемоги. Він кинувся до поваленого тигра, але…

Раптом з ним почало відбуватися шось дивне. В його очах помутніло, картина покрилася сірим туманом і почала розпливатися. Все навколо завмерло. Йому здалося, шо він кудись відлітає і відчув, як його хтось трусить за плече. Противник, який так і застиг перед ним з розкритою пащею та вишкіреними зубами враз видозмінився і заговорив до нього людським голосом: «Вставай, кінцева.» Туман розсіявся, і він побачив перед собою водія і пусту маршрутку. «Вставай, вдома будеш спати» - сказав водій. Сонний пасажир піднявся і, протираючи очі, пішов до дверей. Він зупинився при виході і кинув до водія: «А знаєте, цього року новий рік за китайським календарем припадає на день Валентина :)». Водій у відповідь знизав плечима і сказав: «А-а, вам, молодим, тільки одне в голові». Пасажир розсміявся, вийшов з маршрутки і поплентався додому, згадуючи свій недавній сон.

Клітка

2010-02-05T21:57:00.003+02:00

Клітка - це Ти. Вона захищає тебе, вона сковує твої помисли і твої рухи; Клітка "боронить" тебе від небезпеки і "зігріває" своїм затишком, вона дарує тобі шанс, клітка позбавляє тебе шансу; вона тішить тебе, вона лякає тебе; Клітка - це твій прихисток, Клітка - це твоя в’язниця; вона - твоя мрія; вона - твоя воля; Клітка - твоя підсвідомість; Це - твої комплекси; Це - твоя гідність; Клітка - це твоє его; Вона - це обраний тобою простір; Клітка - це ти. Клітка - це обмежений тобою простір; Вона - твій світ, вона - твоє пекло; клітка будує тебе, вона руйнує тебе. Клітка - це ти, і тільки в твоїй волі відчинити її, чи тримати зачиненою, відпустити назовні своїх "птахів", чи, підгодовуючи їх, плекати в неволі. Клітка - це ти. Це твій вибір, це твоя свобода; Боже вільні думки, боже вільні Ми, Клітка - це МИ. (Володимир Стецькович, "Клітка").

Хто ше не бачив цієї інсталяції в львівському Музеї Ідей - раджу!

Мистецтво?

2010-02-02T21:28:00.007+02:00

Коли ше так нагуляєшся і обійдеш різних виставок та музеїв, як показуючи рідний Львів гостям із інших міст.. І крім купи всього побаченого, виникає купа різних думок. Одна з них - щодо суті сучасного мистецтва...

Шо ж таке мистецтво? Напрошується таке визначення:

Мистецтво - це втілення певної ідеї через художню майстерність. При тому ці два елементи мистецтва можуть корелювати між собою. Наприклад, просту ідею може покривати дуже висока якість виконання, тобто майстерність. І навпаки, не надто високу майстерність може виправдати глибока ідея. В ідеалі і одне і інше має бути на висоті. Саме таке мистецтво приносить найбільшу естетичну насолоду. Але це визначення, мабуть, більше стосується класичного мистецтва.

Іноді ти дивишся на деякі екземпляри сучасного мистецтва і намагаєшся зрозуміти: де тут мистецтво, в чому воно полягає? Виходить, шо сучасне мистецтво є дуже суб'єктивним. В сенсі, шо мистецтво - це будь-шо, шо вистачає його автору сміливості і впевненості назвати мистецтвом. Часто воно видається недолугим і викликає природній рефлекс відштовхування, несприйняття, навіть шоку..

Але це тільки спочатку, перше враження. Якшо втриматися, не піти геть і копнУти глибше, то можна знайти цікаві зерна всередині...

Більшість звикла до розжованого і поданого на тарілочці (не задумуючись, шо нам подали - головне, шо легко ковтається). А отаке мистецтво вмикає наш розум і змушує пережувати їжу самому. Воно стимулює людину шукати і бачити красу там, де вона не очевидна. Зрештою, розвиває вміння насолоджуватися тим, шо маєш; життям таким, яким воно є. А не блукати в тумані ілюзій в пошуках ідеального. З іншого боку воно допомагає побачити (мисленнєво) погане в нашому житті і почати шукати шляхи його подолання (тобто, вмикає конструктивне мислення).

Головне, шоб сила відштовхування не була більшою за жагу пізнання.

В молитві

2010-01-30T00:03:00.008+02:00

Стемніло. На столі свіча жевріє.
В молитві на колінах дід старенький
За день прожитий дякує тихенько,
Та раптом вогник спогади навіяв.

Згадав, як з хлопцями ішли до бою -
Ще юні, в розквіті краси і сили.
У неба повернутися просили,
Та злісно тяла їх війна косою…

Сльоза жалю скотилася в старого
І щиро попросив дідусь у Бога:
Хай зірка злагоди засвітить всюди,

Незгод і воєн на землі не буде,
Людей благословляє щастя миро,
Звучить мелодія любови й миру.

Земля, Дерево, Любов

2010-01-25T21:39:00.003+02:00

Одвіку людство б’ється над питанням:
Для чого ми приходимо на світ цей?
І що робити, щоб сказати «Віци!»
В кінці свого земного існування?

Одні шукають радости в багатстві,
Для інших мудрість – то найбільша цінність,
У третіх щастя – в святості й спасінні,
А є й такі, що – в гульках і пияцтві.

Знайди собі в житті дорогу гідну!
Щоб ж доля була сонячна й погідна,
Рости й плекай любов в своєму серці

І щиро поливай добром з відерця.
Мов дерево, родюче і гіллясте,
Любов зародить радістю і щастям!

Від Дружби до Любові?

2010-01-23T19:14:00.008+02:00

Від дружби до любові - один крок.
Від любові до ненависті - один крок. (Народне)

Часом шукаєш любов, а замість любові знаходиш дружбу. І це в кінцевому результаті набагато краще, ніж коли шукаєш любов і, не тільки її не знаходиш, а й втрачаєш дружбу. Тому, чи варто отак ризикувати?

Дружба і любов мають дуже багато схожого. Зокрема, і в любові і в дружбі є такі складові, як інтимність (близькість, щирість - завдяки, зокрема, спільним цінностям) та вірність (Р.Стернберг). В той же час дружба і любов - то різне. І ці складові, мають дещо різну суть в любові і дружбі.

Ворогом любові є буденність. Точніше б сказати, випробуванням для любові є буденність. Чому?

По-перше, тому шо в любові є третя складова, якої нема в дружбі - пристрасть. Це "найгарячіша", емоційна складова, яку майже не можливо контролювати. Буденність погано впливає на пристрасть, затирає її виразність.. Звісно, шо пристрасть не є важливішою за інтимність і вірність, але саме пристрасть є двигуном (часто і стартером) любові.

По-друге, буденність ставить високі вимоги до інтимності і вірності. Інтимність в любові має бути глибшою, площина спільних цінностей - більшою. З друзями ми можемо "збігатися" лише в деяких питаннях і "розбігатися" в усіх інших. В любові такі незбіжності і несумісність цінностей приводить до постійних суперечок і як результат - образ.. Щодо вірності, то дружня вірність і любовна вірність - різне. Бути вірним в дружбі - набагато легше..

Дружбу іноді взагалі не зачіпає буденність. Шоб підтримувати дружбу досить бачитися раз в тиждень чи місяць, зустрічатися на якихось спільних святкуваннях, їздити разом на відпочинок, чи помагати один одному робити якісь справи... Для любові, цього замало. Більше того - буденність часто укріплює дружбу, наприклад, у випадку друзів одногрупників, однокімнатників, одноробітників..

Якшо дружба і любов - настільки різні, то чи варто будувати любов на дружбі (з ризиком не мати ні того ні іншого)?

Чи варто будувати спочатку дружбу, а потім любов на основі цієї дружби?.. Може, краще будувати любов зразу як окрему сутність?..

Life Is Beautiful

2010-01-18T16:46:00.002+02:00

- Візьмете до цвинтаря? Дві зупинки.. - Запитала просто одягнута старша жінка, стоячи на порозі маршрутки. Стареча рука міцно стискала перила мікроавтобуса. Лице жінки - рясно всіяне борознами часу, глибоко запалі очі добрим поглядом дивилися на водія.
- Платіть, візьму. - Прозвучало у відповідь.
- Але я не маю... - Сказала пані.
- Я безкоштовно не вожу, виходьте! - Владно відрубав водій.
- Це ж недалечко. - З останньою надією мовила бабця, обережно виходячи з маршрутки.
- Як недалечко, то йдіть пішки. - Додав водій і дав газу..

Напівпорожня маршрутка нервозно рванула і промчала повз стареньку. А в салоні зазвучало:

“Ісусе милий, ми не багаті,
Золота-дарів не можем дати,
Но дар цінніший несем від мира –
Це віра серця, це любов щира...”

Зазвучало як ніколи іронічно і фальшиво.. Згадалися кадри з одного фільму.

Що людей робить безсердечними?..

Питання довіри?

2010-01-16T02:36:00.004+02:00

- ...Но, Лён, скажи, как я могу доверять тебе, если ты сам мне не доверяешь? - Он не отвел глаз, и из них плеснули непонятные мне боль и ожесточение. (Ольга Громыко. "Профессия: ведьма")

Пам'ятаю, коли був малим (але вже вчився в школі), думав над тим, як виховати ідеальну людину. Дійшов до висновку, шо під час виховання треба демонструвати дитині лише хороші якості. Оскільки навчання дитини базується на копіюванні (найперше - батьків), то вона не зможе скопіювати того, про що не знатиме (погані якості). І це стосується не лише особистих якостей, а й принципів та умов життя і т.п. (до речі, легенда про Будду Гаутаму описує щось схоже, але вона не робить акцент на досягненні ідеальності таким чином). Досить довго носився з цією ідеєю і вірив в неї. Зараз не є таким ідеалістом, але якийсь відбиток залишився.

Якшо віддавати світові тільки хороше і позитивне, то світ тебе не зрозуміє. Чому? Тому шо в момент, коли позитивного нема, ти нічого не віддаватимеш. Більше того - вбираючи в себе всі проблеми і переварюючи їх там-всередині самотужки, важко втримати усмішку на лиці... Ти не говориш про ці проблеми - інші можуть лише здогадуватися, чому змінився твій вираз обличчя.. От і виходить нерозуміння.

Ой пусти вінок

2010-01-15T23:58:00.009+02:00

Цю пісню я перше і в'єдине почув на "Сонячних бардах" років зо три назад. Дуже сподобалася, заслухався.. Пам'ятаю, подумав, шо то купальська народна пісня - в такому стилі її виконали, та й текст виглядав як народний. Але сказали, шо пісня - авторська. Не знаю, шо мені сьодні навіяло купальський настрій, але я згадав програш з тої пісні, ну і саму пісню. Вирішив глянути, хто ж є автором..

Музику написав досить молодий бард з Донецька Сергій Сольоний. А от автор слів - Олесь Бердник. Я зайшов на Вікіпедію, глянути хто це і... Відкрив для себе неабияку Людину! Аж мимоволі запишався за такого українця. Цікаво буде його фантастику почитати..

А поки викладаю пісеньку, задля якої почав писати це повідомлення. Запис "живий", з того концерту, з тим колоритом.

Ой пусти вінок в потік потічок
Понесе його весняна вода.
Ти за ним іди, ти у слід гляди -
Де твоя любов, де твоя судьба.

Як вінок пристав там, де тихий став
Буде муж тебе тішити в житті,
Буде цілувать, буде милувать,
Ружі заплітать в кісники густі.

Як у водокруть хвилі понесуть
Твойого вінка - ти за ним біжи.
Наречений твій десь тримає біль -
Ти йому своїм серцем поможи.

Як вінок пірне - доленька мине
Стороною твій одинокий дім.
Тільки не журись, все одно колись
Заспіває птах в серденьку твоїм.

Вінчую!

2010-01-12T14:25:00.000+02:00

Особливості розвитку технічних та комунікаційних засобів зумовив пейджеризацію художньої літератури та розвиток і поширення sms-но-mms-ного фольклору. Так би можна було почати модну статтю про літературу і народну творчість..

Я ж, просто, ше раз вітаю всіх з Різдвом і святами, і ділюся віншівками, які надійшли до/від мене цього і минулого року. Перші дві віншівки - мої :).

* * *

Благословення Боже для сеї родини,

Хай сповниться сміхом святої дитини,

Хай в вашій хатині не буде незгод,

Бо єдність родини - то сильний народ!

* * *

Хай сміх лунає в вашій хаті

І радість сповнює серця,

Оберігають вас крилаті,

Не потикаються рогаті!

Любові й щастя без кінця,

Благословення від Творця!

* * *

Кутя, вареники, грибочки

Квасоля, риба, огірочки..

Вертеп весело колядує,

Зі святом щиро завінчує..

Хай лине в вашім домі сміх -

З Різдвом Христовим вас усіх!

* * *

Мир і щастя вашій хаті,

Щоби всі були багаті,

Щоб колядочка лунала,

І кутя щоб смакувала,

Пампушки були румяні,

Ну а ви - завжди кохані..

* * *

Нехай Різдво у Вашу хату

Принесе Радості багато,

Розбутить приспані Надії,

Зерном і Щастям Вас засіє,

Зігріє Сонцем та Любов'ю

І подарує Вам Здоров'я!

* * *

Хай різдвяна добра казка

Подарує тепло й ласку,

Хай різдвяні світлі зорі

Знищать смуток весь і горе!

Щастя, радість і добро

Хай несе до Вас Різдво!

* * *

Все небо вкрите зірочками

І одна із них - Твоя!

З Різдвом Христовим я вітаю,

Бажаю миру і добра,

Здоров'я всій Твоїй родині,

Нехай Господь вас береже,

А білий янгол в своїй скрині

Любов і щастя принесе!

(А білий янгол повні скрині

Любові й щастя принесе!)

* * *

На столі свята вечеря,

Вся родина за столом,

Відкриває Ангел двері

Позолоченим крилом.

Пахне хлібом і кутею,

Сяє зірка, сніг рипить

І колядка над землею

З добрим Ангелом летить.

* * *

Хай янгол торкне тебе ніжним крилом,

Зігріє серденько різдвяним теплом!

Хай радість, кохання наповнить ваш дім,

Оселяться щастя та спокій у нім!

* * *

Хай смачна кутя удасться,

Хай в сім'ї панує щастя,

Щоб весела коляда

В хату радість принесла!

* * *

Доброї долі, достатків доволі,

Cмачної куті та добра в житті.

Хай Бог з тобою буде завжди і всюди.

І всім помагає - Христос ся рождає!

* * *

Царі, шо ітимуть Ісуса вітати,

Хай вступлять з дарами й до Вашої хати!

Хай Вашу родину любов зігріває,

А в щирому серці - Христос ся рождає!

* * *

Дай Боже Вам любові і тепла,

Добра в сім'ї і затишку в оселі,

Щоб щастя світла музика текла

В різдвяні свята, щедрі і веселі.

* * *

Хай в році Новім при Святому Різдві

Всі мрії збуваються давні і нові!

Здоров'я, Радощів, Натхнення

І Божого Благословення!

Хліба-солі на столі

І погоди на душі.

* * *

Радійте люди - Бог родився!

Славіть Його святе ім'я!

Нехай колядками вітає

Боже дитя уся земля!

* * *

Зіроньку злагоди, миру й достатку

Хай на Різдво принесе янголятко!

Happy 2010!

2009-12-31T22:20:00.006+02:00

Як дивно спускатися в парку і відчувати, шось неймовірне.. Спускатися в парку - не в Карпатах з гори - без лиж і палиць, хоча здається, шо лиж і не треба, коли то тут, то там сковзуєш по натоптаному перехожими і відшліфованого дітлахами льоді.. Спускатися в парку - тому самому, яким піднімався і спускався сотні, тисячі разів.. Спускатися і відчувати, шо цей спуск перетворюється на неймовірну найсолодшу мить! І ти, наче спраглий в пустелі, впиваєшся нею, жадібно ковтаючи кожну хвилину, кожну секунду.. Від сп'яніння вмить виростають крила і ти птахом здіймаєшся над містом! Летиш над всесвітом, груди наповнює тепло і піднесення.. Все навколо починає сяяти, посміхатися, радіти. Звичайнісінький парк перетворюється на казку!.. Дарма, шо вона така коротка..

А все тому, шо дехто поруч!.. Байдуже, шо ви йдете попід руку лише через те, шо слизько. Ти радієш як дитина...

Теплий спогад. А надворі холодно і майже новий рік. Свято Нового року - це найперше час на огляд минулого і осмислення майбутнього - планів і пріоритетів на наступний рік. Не буду цього робити тут, лише скажу, шо багато різного було в старому році.. Відчуваю, шо підріс :). Дякую всім і особливо тим, з ким ми йшли пліч-о-пліч, тим, хто підтримував коли було тєжко.

Щасливого 2010-го! О-го-го-гоу!.. :)

Ще-щедрівки

2009-12-25T20:08:00.010+02:00

Викладаю ще дві гуцульські щедрівки (хоча, це - мабуть, вже колядки). Дяка Василю Коржуку за те, шо наспівав, а Ірині Швайківській, за те шо записала.

Ой встаньмо, браття, тай пидведімси

Приспів (повторювати після кожного рядка):
Радуйси,
Радуйси, земле, син народивси.

Ой встаньмо, браття, тай пидведімси.
Господу Богу ми помолімси.
Господу Богу та й цему дому.
Ой цему дому, господареви.
Господареви й господаречці.
Господаречці, та й їх діточкам.

Ой рано-рано роса й упала

Приспів (повторювати після кожного рядка):
В неділю,
В неділю рано зелене вино.

Ой рано-рано роса й упала.
Пречиста Діва містом ходила.
Містом ходила, нічліг просила.
Невірні жиди й нічліг не дали,
Пречисту Діву з міста прогнали.
Ой гнали-гнали й в чистеє поле.
- Ой Боже, Боже, ніжки м'я болять,
Ніжки м'я болять, мороз стинає,
Я повертаю в вівчарську стаю.
Вівчарська стая славною стала.
Славною стала, Христа нам дала.
А в жолобочку - сіна зв'язочку.
А на тім сіні - Христос, син Божий.

Бджола і Голуб

2009-12-23T21:16:00.029+02:00

Потрапив мені до рук кілька гуцульських щедрівок і віншування, записаних від Василя Коржука з Верховини (актора театру Заньковецької ). Одну щедрівку найбардз вподобав, викладаю.

Летіла бджола в поле за медом,
З великим вітром в'на полетіла.
Як полетіла на воду сіла.
На воду сіла, крильця змочила.

Крильця змочила та й потопає,
Бідна ритунку, плаче ридає,
Ніхто на поміч не прибуває.
Верх неї сидів голуб у дубі.

Ніхто не знає - серце в голубі?
А в тім голубі є щире серце,
Бо вратував він бджолу від смерти.
Побачив голуб в бджолі тривогу,

Урвав лист з дуба, кинув на воду.
Бджола си листа сильно злапала.
Сильно злапала, вгору злетіла.
Вгору злетіла, крильми стріпала.

Голуб сі втішив з того учинку,
У поле злетів до відпочинку.
Ой летів, летів, на дуба осів.
Тогди го стрілец з далека зочів.

Ой зочів, зочів, з дороги скочив,
Та й вивів корок просто на мушку.
Та сама бждола втєла за ручку.
Ой стілец стрілив, голуба не вбив,

А голуб живий у поле злинув.
Ой линув, линув, сів на ялину.
- Ніхто не знає, чо я не згинув,
Лиш тота бджола, шо лист їй кинув.

Зима, Карпати, Лижі!

2009-12-22T15:30:00.008+02:00

Лижі мене приваблювали з дитинства. Цікавість до них мені привила мама. В суворі зими, коли все замітало і поодинокі автівки повзли як черепахи, ковзаючи по засніженій дорозі, а автобуса, які тоді і так зрідка курсували, горді було дочекатися, мама добиралася на лижах на роботу.

В нас було кілька пар лиж. Пам'ятаю довжелезні бігові дерев'яні лижі, з надщербленим розшарованим кінчиком, і з кріпленням яке годі було зафіксувати і яке нагадувало кінську упряж. З'їхати сто метрів від своєї хати до сусідської - яке то щастя було! Хоча і з'їхати не завжди вдавалося. А ше на початку, постійно гепався, хоч як не намагався дотриматися маминих інструкцій. Одного разу їй то набридло, вона натерла мене снігом і пішла додому. Мабуть, з того моменту я і навчився їздити на лижах...

Два роки тому я з другом Денисом з'їздили в Славське, де я (і Денис теж) вперше став на гірські лижі. Повноцінним катанням то назвати важко - ми коливалися в підніжжя гори, але цього було достатньо, шоб набрати мінімальних навиків.

А от цього року все було набагато серйозніше. Після підбору чобіт, лиж і палиць, шестеро лижників помчали у проворному УАЗіку на вершину гори. Перші два рази були дидактично-експедиційні - дехто взагалі вперше стояв на лижах, дехто вперше спускався з цієї гори, тому з'їжджали акуратно, не поспішаючи. А потім народ розігрівся і... Є-е-е-х-у!

Мені сподобалося! Зимові карпатські краєвиди + чисте гірське повітря + лижний спорт = якісний відпочинок.

Системний аналіз

2009-12-16T13:26:00.005+02:00

На цей раз система особливо неприємно здивувала.. Мова про вступ в аспірантуру.. Коли мені сказали, шо Вітька не беруть, мені мову відняло - і не тому, шо він мій друг, а тому шо він реально крутий. Кожен, хто знає, хто такий Mace, погодиться зі мною. В алгоритмічному програмуванні, а то і в програмуванні взагалі, йому нема рівних в Політесі - на то є купа фактичних підтверджень, яко результатів змагань і олімпіад. Крім цього Mace показав себе, як здібний викладач - неодноразово проводив олімпіадний гурток - і як здібний науковець, про шо свідчить високий рівень наукової новизни дипломної роботи. Про позитивні особисті якості я взагалі мовчу.. Отож, кому, як не таким людям дорога в аспірантуру! Але не тут-то-було..

Виявляється, шо основним і вирішальним предметом для аспіранта технічних наук є.. філософія! Логічно, правда? А потім дивуєшся, звідки на кафедрі нездари беруться..

На жаль.. Кафедра втрачає світлу голову з дуже високим потенціалом, яка б можна багато дати науці.. А, може, системі і не потрібні світлі, мудрі голови. Системі потрібні сірі шестірні, які будуть підтримувати механізм системи, а шестірням не треба думати - їм покажуть, як крутитися, вони і будуть так крутитися все життя..

Жаль, шо нема в Політесі опозиційної газети, яка б писала не тільки про "всьо харашо, прєкрасная Мальвіна", а й показувала реально існуючі проблеми. А там було б шо написати: про те, як викладають деякі предмети; як відрядження видають і потім виплачують; про авдиторії-"посторі світлі зали", в які страшно зайти, не то шо там сидіти і вчитися; про новітні технічні засоби 30-річної давності; про деякі гуртожитки - попробував би там який професор пожити тижня з два; і про.. про.. про....

Не сперечаюся, Політехніці є чим хорошим похвалитися, але і мовчати про все погане теж не варто.

"Time to Say Goodbye"

2009-12-15T01:18:00.000+02:00

Скінчилася друга частина фільму-короткометражки.. І знову - через старий серіал.. Драматична кінцівка, така ж несподівана, як і в першій частині.. Нappy end'ом? Ну, цього разу main hero не надто був ощасливлений фіналом..

На коді був білий танець....

Зима!

2009-12-13T03:14:00.005+02:00

Із теплої затишної барлоги - купи гусячого пуху і пір'я в білому полотняному мішку - виглядав червоний ніс, який періодично пускав в атмосферу порції гарячого повітря. "Вставай! Ранок вже давно минув!" Об'єкт під периною повернувся на спину, вдихнув на повні груди і смачно позіхнув. Свідомість увімкнулася і в голові закрутилася нав'язлива думка про те, шо тре вставати. Об'єкт зробив сумлінну спробу покинути барлогу, але як тільки зимне (здавалося, льодяне!) повітря торкнулося розігрітого тіла, занавіса-перина різко опустилася вниз.. Нав'язлива думка (незважаючи на значний опозиційний рух) посилювала свій вплив і об'єкт почав операцію "Підйом". Тіло зайняло атакуючу позицію, в розвідку пішла рука. Правиця висунулася з-під перини, вхопила футболку, яка лежала на кріслі, і повернулася разом з полоненим у тепле володіння. Схоплений не пручався, але випромінював чужорідний холод.. Через хвилину футболка нагрілася і наповзла на сонне тіло. Тіло знову розслабилося і почало дрімати, але нав'язлива думка прогнала сон і вже за хвилю об'єкт стояв серед кімнати, тепло одягнений, і розминав кінцівки...

Надворі побіліло. Морозець. Закутані перехожі топчуть засніжені вулиці. Зима міцно взяла місто в свої руки. Це не той гарячкуватий порив, коли вона зненацька навалилася купою снігу і заметіллю, а через тиждень знову уступила місце осені.. Зараз вона спокійна, врівноважена і самовпевнена - настав її час і вже ніц не загрожує її правлінню. Легкі поодинокі сніжинки поважно кружляють в зимовому танці.. Повіяло колядою і святами, засніженими Карпатами, лижами, катанням на ковзанах, прогулянками зимовим лісом і забавами в сніжки.....

Vivu Theatrum!

2009-12-03T18:13:00.005+02:00

28-29 листопада в Києві відбувся Перший міжнародний фестиваль-конкурс аматорських театрів "Vivus Fabula". В фестивалі взяли участь 16 колективів з України, Білорусії та Росії. Серед них - три львівські театри, в тому числі і театр-студія "Хочу".

В перший день відбувся перегляд всіх колективів, у кожного було до 20 хвилин часу. Формат вистав фестивалю - довільний. До речі, про 20-хвилинний ліміт: мабуть, для оцінки майстерності цього часу достатньо, а от для глядача - замало - тільки починаєш відчувати смак вистави, як вона закінчується і на сцену виходить наступний колектив..

Різні постановки були - цікаві і нудні, банальні і закручені.. Шо особливо вразило і сподобалося - виступ театру світла і тіні "Див". Я відкрив для себе цей театр (як то не дивно, бо театр - зі Львова, і йому - 27 років!) Дійство, яке вони вчудили на сцені заворожило глядачів - оригінальністю, своєрідністю, абстракцією, створеною грою світла, тіні і музики.. Їхній виступ приніс масу задоволення!

Перший фестивальний день закінчився фуршетом, після якого учасників вивезли на відпочинкову базу в Конче-Заспі, де на кінець почалася основна частина фестивалю - "капусник"!.. Театр "Хочу" теж взяв активну участь у святкуванні, а дві гітари, бубен і "гречка" створили саме ту атмосферу, яка дозволила "відкапуститися" на повну......

Другий день почався з сніданку. Ті, кого особливо "покапустило" відсипався в ліжечку, а решта народу поперлися на тренінг. А це була найцікавіша (інтелектуально і фізично) частина фесту! Тренінг проводив володар гранд-прі фестивалю - білоруський театр та театр-організатор фесту. Білоруси показали купу вправ на пластику, дихання, взаємодію з партнером... Було дуже цікаво і корисно.

Отака вона, "Vivus Fabula"...

Щасливого перегляду!

2009-11-20T01:18:00.002+02:00

Як дивно, часом наївно, часом безглуздо, а іноді навіть корисно усвідомлювати, шо твоє життя - то кіно.. Кольорове, чорно-біле, мультиплікаційне, фантастичне, реалістичне, романтичне, драматичне, пригодницьке.. Різне! Купа серій, сотні персонажів, закручені сюжети, переплетені лінії.. І як часом цікаво подивитися на то всьо збоку - посміятися, поплакати та й просто поспостерігати...

Люблю хороше якісне кіно.. От буквально щойно закінчився один невеличкий фільм.. Гарний сюжет, чудові актори.. Закінчився зовсім несподівано, з несподіваним happy end'ом.. Хоча main hero і залишився самотнім в кінці.. :)

Кінець - це завжди початок.. Ця короткометражка стала початком нового (чи то пак старого-нового) серіалу.. Але в ньому головну роль гратиме зовсім інший актор...

Мотор!

2009-11-19T00:13:00.001+02:00

В театрі наша режисер часто повторює, що кожну виставу треба грати так, ніби в останній раз.. Що це означає? Активно, з повною віддачею! Включити думку, включити емоції, чути, бачити, відчувати один одного, відчувати ситуацію.... Бути цілим з головою в виставі!

А як би ми прожили день, ніби востаннє?.. Куди пішли? Шо зробили? Шо б сталося зі згаяним часом, відкладеними справами, перенесеними зустрічами, несказаними словами і неступленими півкроками..

Хм.. Але ж кожен день, годину, хвилину ми таки живемо востаннє.. Жодна мить не повториться знову і не буде можливості прожити її якось по-іншому..

Востаннє.. Але чи "ніби востаннє"?..

Теорія недуальності

2009-11-14T03:16:00.004+02:00

Те, що один називає любов'ю, - завдяки чому відчуває, що його люблять і поважають, - іншому може здатися лише доказом відсутності почуттів. Тому, якщо в дружбі з'являються образи (що часто нерозумно приховують), то, очевидно, є психічна невідповідність, про яку треба думати заздалегідь. Коли партнери повністю підходять один одному, вони не можуть образити необережним словом чи жестом, тому що бачать мотиви кожного вчинку, слова і настрою. Це і є той червоний колір, яким природа наділила людину, щоб та змогла вибрати собі партнера, який їй підходить. Людина ж часто цих сигналів не хоче бачити, ховає свої справжні реакції, думає, що в майбутньому щось зміниться. Але не може змінитися те, що випливає з психічної структури, сформованої в дитинстві. (Аушра Аугустинавічюте "Про дуальну природу людини")

А если мне лень?..

2009-11-10T01:31:00.002+02:00

Чому так важко досягти цілей, яких сам собі ставиш? Тому шо лінь, роздрібленість, довше-б-поспати, хочу-погуляти, ше-є-час і тут-таке-цікаве стоять на заваді. Як з тим боротися? Забезпечити два пункти:

1. Мотивація. Нас постійно мотивують - батьки, викладачі, керівники... Без мотивації нема жодного діла. Джерелом мотивації є результат. Коли нас мотивують, нам вимальовують цей результат і ставлять його за ціль. Бачення результату дає енергію діяти (ентузіазм і бажання). Для самомотивації треба самому "малювати" і "бачити" поставлені цілі..

2. Відповідальність. Підтримує діяльність, коли просідає мотивація. Мотивацію послаблюють проблеми, які постають перед людиною в процесі роботи і затьмарюють "намальовану" ціль. Відповідальність допомагає продовжувати роботу і відновити мотивацію. Відповідальність перед самим собою - чи не найвища вольова якість людини. Треба розвивати.

Де ти?

2009-11-07T01:45:00.014+02:00

Серед сотень облич я шукаю єдине
І у зірок питаю ім'я тої людини,
Яка розділить зі мною і радість і біду,
За якою, якщо треба - на край світу піду!
Яка стане мені коханою і другом,
І ми будем єдиним тілом і духом!..

Ти з'явилась як грім серед ясного неба,
Я повірив, що це - ти, я повірив у тебе -
Твоя посмішка засяла, мов квіти навесні,
Проломила кригу, розтопила сніг..
І я відчув - ми з тобою - на одній хвилі,
Але зараз між нами - люди і милі...

Ти живеш в своєму світі, тримаєш дистанцію,
Копаєшся в роботі, захоплюєшся танцями.
Телефон поламаний, зникаєш в мережі -
Тебе ж так хочу бачити! Розірвати б межі -
Торкнутись твоїх рук, обійняти стан...
Але де ти? - немає, і знову я - сам.

Just a Dream

2009-11-05T12:30:00.002+02:00

Останнім часом не перестаю дивуватися впливу повного місяця (ото він зараз такий є) на свій організм. Минулої ночі довго не міг заснути, хоч і вставати мав зрання.. А вчора, після фізично натрудженого дня, короткого вечора в інтернеті, і ше того, шо не міг до декого додзвонитися (чим був бардзо засмучений) пішов я спати.. Та не встиг задрімати, як почав мені снитися приспів одної попсовенької пісеньки. Сон був ще настільки непевним, а факт звучання пісні так розвеселив, шо мені вистачило сили простягнути руку до телефона і записати той фрагментик:

Ти так далеко.. А я чекаю, чекаю тебе..
Ти так далеко.. Надію маю, шо ти прийдеш..
Ти так далеко.. О-о-о-о, тебе нема..
Ти так далеко.. Усе дарма!

Релакс

2009-11-02T02:36:00.009+02:00

Музика листопаду.. Її важко почути вухами цивілізації, забитими гулом денного міста.. І тільки вночі, коли все затихає..... Так... тік.. тук.... Під диригування вітру клени і ясени скидають своє вбрання.. Листочки вимальовують хаотичні спіральки і плавно опускаються на землю, встеляючи стежку м'яким осіннім ковром, який зранку без зайвої думки підмете заклопотаний двірник...

Тук.. тік.. так... Музика спокою і релаксу....

Карантин і нічний Львів

2009-11-01T02:10:00.008+02:00

І знову нічний Львів. Ніч - ідеальний час для прогулянки, враховуючи пораду "уникати великі скупчення людей".. Вночі їх неможливо не уникнути, бо взагалі нікого нема.. Хоча то було тільки перше враження, чи-то-пак самонавіяна ілюзія: одинокий місяць звисає над безлюдними вулицями кам'яного міста.... Потім та ілюзія плавно розвіялася - почали з'явилися закохані парочки, невеликі тусовки, п'яні гуляки і просто поодинокі перехожі.. На кінець їх стало так багато, шо я аж здивувався, чо їм не спиться в такий пізній час..

Площа Ринок видалася як-ніколи чисто прибраною.. Вуличні бари кудись зникли і площа стала в кілька разів більшою!.. Риштування з центральних будинків теж позабирали.. Таке враження, ніби все підготовлено чи-то до важливого візиту, чи до яких історичних відеозйомок..

Мимо пролітали ліхтарі, будівлі, дерева, скульптури і пам'ятники.. Осінній холод не давав зупинятися і прогулянка перетворилася на пробіжку.. А потім стало бардзо зимно в пальці - додомцю!...

Дехто

2009-10-31T03:41:00.003+02:00

Отак-от іноді буває: ніби і все нормально, і день-як-день.. Але всьо - не так, і всьо - не то... Голова не варить, руки не слухаються, настрій - в'ялий, на душі - нєпонятно... А чого - не знаєш.. Тиняєшся в такому стані, намагаючись шось робити, чимось толковим зайнятися.....

І ось, приходить меска, або дзвонить телефон чи дехто з'являється в он-лайні.. Всього пару слів.... І всьо змінюється кардинально - навколо розвиднюється, робота починає горіти, голова - думати, ноги - бігати, очі - горіти...

І тут ти розумієш, чого (кого!) тобі так бракувало.....

Результат зими серед осені

2009-10-25T00:02:00.005+03:00

Якраз тиждень, поки ми були в Бухаресті, у Львові була зима.. Три рази випадав сніг, було зимно і сиро.. Коли ми повернулися, у Львові знову панувала осінь, але той холодний-злий циклон встиг-таки начудити....

Приїхав я, накінець, пізно ввечері додому в село.. А наранок пішов в сад.. В мене щелепа відвисла від того, шо я побачив.. Як на полі бою!.. Сірий туман висів низько над землею.. Похмурі дерева чорніли безжиттєво, обламані, ніби після урагану.. Найбільше потерпіли яблуні, яких ше не встигли обірвати.. Цілі конари лежали зламані, кроною вниз.. Це - величезні плодовиті дерева, старі-престарі - старші за моїх батьків.. В урожайні роки кожне дерево давало кілька сот кілограм яблук!.. Ці велети, і так обтяжені плодами, не витримали несподіваної навали снігу і намерзлого льоду.. В кінці саду лежала розколена на двоє яблуня Принц.. Дивлюсь на нутро розщепленого стовбура - дупло, порохнава серцевина, прогрижена термітами деревина - таке враження, що тільки кора була єдиною живою частиною цього дерева.. Дивно, як взагалі воно досі стояло (і ше й родило добре!)....

Шо цікаво, коли був в Бухаресті, мені снилося одної ночі (приблизно тоді, коли то всьо ламалося), шо я - вдома, чищу сад, і якраз в місці, де зараз лежить отой повалений Принц..

Нушош, подумав я, - сокиру в руки і вйьо....

Розвал

2009-10-23T01:08:00.006+03:00

Если друг оказался, вдруг... (з пісні Володимира Висоцького)

Так дивно і, часто, - несподівано відкривати шось зовсім нове в людях.. Особливо коли ці люди - твої давні друзі... Тоді починаєш думати: чи то я їх ше так мало (хоча і так довго) знаю, чи то вони так змінилися з часом.. А, може, то я - змінився....

Хоча, шо тут дивуватися - кожна людина настільки багатогранна, шо пізнати її повністю - анріал.. А ми, часто, - такі односторонні в своїх поглядах.. І от якась ситуація відкриває приховану грань человека - показує його зовсім з іншого боку.. Деколи то приводить в шок, іноді - в захват, а часом - просто дивує....

What I Like

2009-10-22T02:03:00.012+03:00

Люблю, коли щиро, але не завідверто..
Люблю, коли просто, але не примітивно..
Люблю, коли гармонійно, невимушено і природньо..
Люблю, коли глибоко, але не замудро..
Люблю, коли сильно, але не пихато..
Люблю, коли впевнено, але не зухвало..
Люблю, коли гарно, але не викликаюче..
Люблю!..

Стоп?

2009-10-21T01:03:00.013+03:00

Чомусь кажуть, шо руйнувати - легше, ніж будувати.. Хм.. Будувати - приємно і цікаво, навіть коли непросто. А от руйнувати - болісно, часом - нестерпно, іноді - неможливо.. Розвалини ще довго нагадують про себе, аж поки не затягнуться шаром грунту і не заростуть травою..

Тож, чи варто починати серйозну будову?.. Звичайно! Кожен має збудувати дім - світлий, затишний, міцний.. Головне - місцину підібрати.. Шоб до душі.. Але придивитися, чи на ній хто ше не розбудувався.. Бо не бути двом домам на одному місці - без руїн не обійдеться. Може краще залишити там маленьку халабудку, куди час-від-часу забігати, а потім - зовсім забути, і яка згодом розвалиться сама-по-собі від дощу і холоду.. А для свого дому шукати інший пляц....

Настрій - файний, хоча на серці - розбурхано..
Крутяться пісні "Дім" і "Ні пів слова" Володимира Шинкарука.

Атенциє! Букурешті...

2009-10-16T20:30:00.020+03:00

Перше, шо кидається в очі, йдучи центром Бухаресту - всюди велосипедні доріжки (хоча велосипедистів, здається, навіть менше ніж у Львові) і гірлянди чорних проводів вздовж доріг, схожих на гігантське павутиння..

Кілька наскрізних доріг через місто.. Всьо гасає шальоно.. Навіть тролейбус, який у Львові поважно і ліниво повзе по вулиці, в Бухаресті валить наввипередки з автівками і бусами.

Будинок парламенту, яким славиться столиця Румунії - величезна за площею, в пастельних кольорах, споруда на величезній обгородженій території. Збудований в кінці 20-го століття, він не встиг просочитися духом століть, тому від нього не віє магією древності..

Фонтани.. Їх тут багато і вони працюють! Фонтан - місце, де можна сховатися від міської суєти і відновити перевантажену голову.. Приблизно за кілометр від будинку парламенту є круглий фонтанний комплекс діаметром близько 200 метрів з трьохповерховою чашею в центрі... Фонтанище! Маленькі пульсуючі струмені та величезні запінені гейзери - сотні тисяч крапель злітають в повітря і розбиваються, падаючи вниз... Тепер то моє улюблене місце в Бухаресті!..

Недалеко від нашого готелю (доречі, теж з гарним фонтанчиком збоку) під час вечірньої прогулянки я натрапив на чималий парк.. Незвичні деревця, одномісні холостяцькі лавки, поодинокі закохані пари, озеро з качечками (і, звичайно, з фонтаном в центрі), заляпані воронячим послідом доріжки і запах зоопарку.....

Завтра - у бій!..

З думкою про сонце!

2009-10-13T21:12:00.001+03:00

Білий сніг - наче сміх на зеленому листі... (з пісні по радійо)

Немовірно! Ше вчора осінь тішила ніжним сонячним теплом і яскравими барвами, а сьогодні...

Я не впізнав рідної місцини! Похмуре сіре небо опустилося так низько, шо здається, зачіпає верхівки дерев і дахи хат. Мокрий сніг нервозно посипає все навколо, затираючи білою фарбою жовтогарячі і зелені кольори.. Ліс не встиг навіть пожовнути, не то шоб відлистопадити.. Холодний пронизливий вітер знущається з бідної парасольки.. Каша під ногами, мокро і слизько, брр!.. Невже, час міняти шину на зимову?...

Сад.. Рідний сад! Червоні яблука в білих шапочках і зелені листочки в білих рукавицях.. Обтяжена яблуня знесилено опустила важкі руки.. Осінні квіти покірно припали до землі.. Кущі стали кучугурами і сніговиками.. Все змінилося до невпізнання!

Так і хцеш туди, де тепло і сухо...
На Букурешті!

Пустота

2009-10-12T01:23:00.004+03:00

Не ті зустрічі, не ті слова, не ті пісні.. А чи то я - не той... Чогось бракує...

Серце творить почуття і бажання - надиктовує мозку, а він вже вирішує, як діяти.. Не завжди мозок може виконати команди серця (часто в силу обставин і глузду).. От і виходить, шо хцеш одне, а виходить інше.. Якшо серце і мозок - не синхронні, то на душі стає пусто, сумно і самотньо....

Шестиструнка

2009-10-10T01:21:00.000+03:00

Хочеш, я всім розкажу, як тебе я люблю... (з пісні BoomBox'а)

Ми знову разом! То - ніц, шо ти не моя....

Стільки років минуло як ми познайомилися!.. Ти мене одразу чимось звабила.. Згодом я покохав тебе.. Ти довго залишалася неприступною, але помалу почала піддаватися, ставати ніжнішою, витонченішою і ше звабливішою.. Купу часу провели разом.... Та повсякденство розділяло нас - іноді тижнями, місяцями ми не бачились.. Але знову і знову зустрічаємося, бо шось притягує до тебе.. Твій голос!.. То дзвінкий і радісний, то притишений, душевний.. Твоя магія!.. Заспокійлива, активізуюча, одухотворююча.. Ці звуки творять шось неймовірне!.. Вечори і ночі напроліт.. Під тріскотіння дрійв у вогнищі, подих морського бризу, містичне мерехтіння свічок, тихий шелест літніх трав, веселе тарахкотіння дощу по стрісі....

Певне, же то - глибинне, потяг душі.. Їжа для душі!..

Меланхолія і нічний Львів

2009-10-08T03:40:00.000+03:00

Меланхолія і самотня прогулянка нічним Львовом - ідеальне поєднання.. Місто з каменю і металу.. Вдень таке живе і динамічне, наповнене рухом, гамором поспішних перехожих, загубленими серед закручених вуличок туристами, веселими дітлахами.. Вдень кожен камінчик, кожна скульптура, кожен будинок здається частинкою цього бурхливого життя..
Вночі - все зовсім по-іншому.. Нічна площа Ринок схожа на мертве місто.. Одинокі скульптури на фасадах будинків та посеред вулиць нагадують похмурі надгробні барельєфи.. Жовте тьмяне світло ліхтарів і одинокого місяця нагадує поминальне мерехтіння свічок.. Дивишся на ті, знищені часом, закам'янілі обличчя зі скривленими гримасами (а в вухах звучить "бесканечна пытка тишиной, тишина смеётся над тобой, завмирает время на стине, у часов печали стрелок нет!") і мимоволі відчуваєш, як по тілу пробігає холод... Поодинокі понурі перехожі нагадують нічних привидів, які ширяють поміж гробниць.. Бабка-ботл-хантер (вони працюють цілодобово, без перерв та вихідних) - куца зростом, зі старечим лицем та дрібною ходою, тикає своїм довгим ціпком в чорні смітники, схожі на надгробні камені, ніби відьма - вишукує якісь-там прибамбаси для своїх чар....
І все-таки місто прекрасне!.. В'язанка архітектурних пам'яток створює ілюзію подорожі в часі: стоїш посеред площі і бачиш як століття пролітають повз - від перших поселень аж до сьогодення.. Неймовірна візія!.. А ще нічний Львів - царство ліхтарів. Сферичні і конічні, пірамідальні і циліндричні, великі і малі, стоячі та висячі, з шапочками і на мисочці, на нових фасадах і старих облуплених будівлях, поодинокі та цілими суцвіттями на металевих стеблах.. Вдень вони - майже не помітні, а вночі - виходять на парад покрасуватися, і помірятися, хто з них кращий...

П.С. В душі - меланхолія неймовірна і явно нє спраста....
Пісні настрою - "Тиха-тиха" Тартака, "Возьми мое серце" Арії та "Я заблукав" Пономаріва.

Вар'ятство!

2009-10-06T23:04:00.001+03:00

Коли ліз туди - вляпався обома ногами в глину, розриту біля корпуса; коли ліз назад - накричали озлоблені охоронці (шо я їм зробив?..). І все - ЗАРАДИ ЧОГО?!.. Йду-вертаюся, жру банан і ржу сам з себе... Моросить легенький дощик.. Раптом здоровезна крапля звалилася з даху на голову і плавно стекла по виску.. А в парку - ні душі, ніби надворі - страшенна буря, а не звичайнісінький осінній вечір.. Свіжопрокладені доріжки і ліхтарі, повітря, насичене вологою, ледь-помітний туман і повний штиль - габсолютна гармонія... І в душі, чогось (не зважаючи на то всьо і на то, шо сам), - натхненно і піднесено...

П'ятницева після-Юле-концертна прогулянка

2009-10-03T00:43:00.000+03:00

П'ятниця.. Центр.. Лірично-натхненна самотність.. Купа пяного і зрідка просто веселого народу.. Йду-жую українську картопельку за американським рецептом.. Раптом помічаю, як сталевий дядько грізно тикає на мене пальцем, ніби кидає виклик.. На хвилю зупиняюся і.. валю далі.. Лавочки забиті хмільними парами-в-обнімку, або дівками, які ржуть як коні - чи то пива перепили, чи то хочуть шоб до них підійшли пацики і почали заливати, а чи-то і одне і друге.. Сліпий музикант, як завжди, на робочому місці - зараз він риється в свої кишенях з виглядом пасажира, до якого підійшов контролер в тролейбусі.. З-під Ратуші доносяться звуки гітари.. Всаджуюся на холодну лавку, продовжуючи жувати каропельку.. "І ровна тисячу лєт вайна.." Ніколи не захоплювався Цоєм, але саме цю (і ше деякі) пісні полюбляю.. Старий пяний панк кричить шось погане в сторону "мєнтів".. Тітонька-ботл-хантер з набитими торбами підходить до смітника і з виглядом експерта заглядає у темний отвір.. Через секунду витягує звідти пляшку, витрясає останні каплі пива, кладе в торбу і поважно суне до наступного смітника.. "Мама анархія.." Панк-в-передайзі задоволено підспівує.. Ше одна ботл-хантерка біля смітника. Оком мисливця цілиться у чорний ящик і також витягує свою здобич.. Картопелька закінчилася. Смітник ковтнув паперовий пакет з буквою М і звуки гітари вже позаду.. "Група крові на рукавє, твой парядкавий номєр на рукавє" - згадалося і крутиться на язиці.. Шо там далі? - "пажелай мнє удачі в баю, пажелай мнє.." Хм, ця теж про війну.. Холодно.. Парочка цілується на лаві.. Збоку стоїть хлопак, збудуражений, так ніби ніколи не бачив, як цілуються.. Фунтан.. Народу поменшало.. Холод і пізній час розганяє всіх по хатах.. Час додомцю..

Списочок пісеньок (більшість - TBD)

2009-09-24T01:07:00.005+03:00

Підбираю списочок улюблених бардівських (і не тільки) пісеньок Денисові в пісенник. Багато чого з нового і не дуже популярного, або старого і призабутого, але цікавого, актуального, позитивного і просто класного... Давайте свої пропозиції - разом зберемо хорошу колекцію.

Наразі помалу шукаю/набираю тексти і підбираю акорди: Пісеньки